Новини Золочівщини
«Над його хатою ангели кружляють»
Admin
«Отець
Омелян був сином і священиком одного народу,
загинув на землі іншого народу, врятував синів і дочок третього народу»,
– так описував о. Ковча Блаженіший Любомир Гузар.
В цьому світі залишилось небагато людей, які особисто знали блаженного. Та згадки про нього виключно позитивні, навіть, захоплюючі. Парафіяни храму Св. Миколая в м. Перемишляни, в якому служив о. Ковч згадують, як колись говорили про домівку Ковча – «Над тією хатою ангели літають».
Кілька років тому ще живою була сестра-студитка Марія (м. Перемишляни), яка, будучи маленькою, знала Омеляна. Вона розказувала, що о. Ковч мав велику сім’ю – шестеро дітей, які не завжди мали що поїсти чи в що одітись. Та, коли блаженний знав, що десь діти залишились сиротами, чи хтось бідує, брав на перший час потребуючих до свого дому, казав власним дітям та дружині одягнути гостей, нагодувати. Швидше турбувався про купівлю пальта, до прикладу, для тієї сиротини, ніж для рідної дитини. Ще монахиня згадувала, що й сам Ковч не турбувався про свій достаток. До будинку вели дерев’яні сходи, які тримались на волосині й по них було страшно підійматись, боячись, що вони проваляться. Але його дім завжди був відчиненим для парафіян та потребуючих.
«Я знаю лише одну владу –
і вона ні слова не каже
про жидів»
1941 рік. Містечко Перемишляни населяють українці, поляки, євреї. Не лише рідні, але й парафіяни намагалися відмовити отця Омеляна хрестити євреїв, а він казав, що покликаний відкривати всім людям двері до неба. Про це їздив радитися і з самим митрополитом Андреєм Шептицьким. Невідомий зміст їхньої розмови, але коли повернувся, казав іншим священикам: «Кожен з вас знає свої обов’язки. Щодо мене, я не можу у своїй совісті бути нечесним».
Німецька влада намагалася вчинити різні провокації пароху Перемишлян: поширилися чутки, що він хрестив за гроші. Розповідає Володимир Гриб: «Був такий випадок, коли євреїв зігнали на центральну площу міста, поклали їх лицем до землі і казали, що не відпустять, доки бодай хтось не зізнається, що підкупив отця за те, щоби він його охрестив. Обіцяли 10 тис. карбованців тому, хто посприяє арешту українського священика».
Врешті-решт о. Омелян Ковч потрапив в тюрму на Лонцького. Але йому обіцяли визволення, якщо відмовиться хрестити євреїв. Володимир Гриб наводить фрагмент із розмови німецького слідчого і отця Омеляна:
– Ви знали, що жидів вихрещувати заборонено?
– Не знав.
– Тепер знаєте?
– Знаю.
– Будете надалі їх вихрещувати?
– Буду!
– Чому? Наша влада забороняє це. А Ви знаєте, що означає противитися нашій владі?
– Я знаю одну владу. Я присягав їй, перебираючи на себе священичий сан.
– Але ж це жиди, розумієте?
– Мій володар – Христос, і його закон каже: «Хрестіть усіх в ім’я Отця, Сина і Святого Духа». Там ні слова нема про жидів. Хто хоче хреститись, того я в ім’я цього закону й хреститиму.
Анна – Марія Ковч (Баран).
Дочка о. Омеляна
«Батько завважив дим поблизу церкви і водночас почув розпачливі крики. До хати вбігли кілька євреїв у великій паніці і стали благати в батька порятунку. Німці, кинувши в синагогу, де вони саме зійшлися на молитву, запалювальні бомби, зачинили двері й нікого не випускали. Не замислившись ні на мить, батько побіг туди (...). В голові не було іншої думки, крім тієї, що люди горять і просять рятунку. Він вбіг між юрбу біля синагоги й німецькою мовою, яку знав досконало, крикнув до вояків, щоби покинули її. На диво, вояки сіли в свої мотоцикли і від'їхали в бік своєї станції».
«Майданек – єдине місце після неба, в якому
я хочу бути»
Так само блаженний Омелян Ковч не скористався з можливості визволитися з концтабору Майданек. Його родина і знайомі клопотали про це, заручившись підтримкою митрополита Андрея. Але, каже Володимир Гриб, Ковч у своїх листах до родини писав: «Прошу вас не робити нічого для мого звільнення. Вчора тут вбили 50 чоловік і, якщо би я не був тут, то хто би допоміг цим людям перейти страждання? Вони пішли би у вічність з усіма своїми гріхами, в глибокій зневірі, що допроваджує до пекла. Тепер вони йдуть на смерть із піднятими догори головами, залишаючи свої гріхи позаду себе, і так вони переходять міст Вічності».
Жертовний – аж до смерті – душпастир був вдячний Богові за можливість перебувати у «таборі смерті»: «Це єдине місце, після неба, в якому я хочу бути. Тут є ми всі рівні: поляки, юдеї, латиші, росіяни, естонці, а я є чи не одинокий священик… Тут я бачу Бога».
Отець Омелян до останнього дня життя сповідав і причащав в’язнів концтабору, аж 1944 року важко захворів. Проблеми зі шлунком не вдалося приховати від концтабірної поліції. 25 березня «парох Майданека» помер, його тіло спалено в крематорії.
На прикладах історій-спогадів тих, що знали Блаженного, ми впевнюємось в його високому покликанні – служінні людям. Отець Ковч і сьогодні змінює світ на краще, оскільки вже третій рік в Перемишлянах збираються в його честь кілька сотень пастирів Церкви. Вони моляться за всіх священиків та просять в свого наставника Омеляна благословення та сили на гідне служіння.
Отець Омелян молився
разом з нами
Цього року вже традиційно відбулась третя священича проща до о. Омеляна Ковча. Спочатку парафіяни відслужили молебень до блаженного в хрaмі, де він пастирював, пізніше процесійною ходою всі попрямували до парку його імені. Там отці слухали іспит сумління священика, який змусив кожного глибоко замислитись над своєю місією в житті. Опісля слово мав о. Степан Батрух, парох греко-католицької парафії в м. Люблін (Польща).
– Він (о. Ковч) своє перебування в таборі вважав місіонерством. Там служив духовною потіхою незалежно від національної та конфесійної приналежності. Там відкривав для себе нове поле душпастирської праці, правив Літургії, сповідав, причащав. І таким чином творив фундаменти підпільної Церкви.
Далі процесія рушила до храму імені св. Володимира та блаженного священномученика Омеляна Ковча, де правилась Божественна Літургія, яку очолював митрополит Тернопільсько-Зборівський Василь Семенюк. Йому співслужили: митрополит Львівський, єпископи: Стрийський, Коломийсько-Чернівецький та Луцький. В своїй проповіді владика Василь Семенюк звернув увагу на те, що саме мучеництво засвідчує істинність вчення Церкви і саме мученики були тими, на кому здійснилося пророцтво Христа: «Переслідували мене, переслідуватимуть і вас». Кир Василь запропонував присутнім священикам, щоб на основі душпастирського служіння Омеляна Ковча замислитись над власною готовністю служити людям в різних обставинах. Не важливо чи на парафіях, куди покличе Господь, чи будучи капеланом для військових в умовах війни – мати відкритими власні доми для потребуючих, дбати про піднесення з руїни своєї держави. Єпископ закликав присутніх священиків бути душпастирями всюди, подібно як і блаженний Омелян, який не залишив свого служіння навіть перебуваючи у концтаборі.
Будьмо достойними наслідниками нашого покровителя Омеляна. Любімо церкву як він любив, любімо Україну як він любив…Стараймося передати нашим вірним, особливо молоді, ту велику любов до мови, до країни, щоб виростали тільки її достойні сини. Дякую, що ви прийшли на цю прощу. Вірю, що сьогодні о. Омелян молився разом з нами, – завершив Богослужіння митрополит Василь Семенюк.
Варто згадати, що цього року виповнюється 130 років з дня народження пароха Майданека та 70 років від дня смерті блаженного священномученика. Загалом відзначення цих дат пройшло вдало. Не зважаючи на дощові умови, на прощу завітало близько 300 отців з різних куточків України, також присутніми були й гості з Республіки Польща.
Перемишлянський міський голова Олександр Зозуля разом із секретарем міської ради Стефою Щербою до пам’ятника отцю Ковчу поклали квіти у кольорах Українського Національного прапора, від міста Лосіце (Польща) квіти до пам’ятника поклала делегація на чолі з бургомістром Янушем Кобілінським.
Керманич міста Перемишляни Олександр Зозуля вдячний усім, хто долучився до організації і проведення цьогорічної прощі духовенства:
– Впевнений, що такого роду заходи у місті проводитимуться щороку, і набиратимуть більших масштабів. Для Перемишлян – ця подія є особливою, бо місто стало одним із паломницьких місць духовенства та мирян всієї Української греко-католицької церкви.
Завершилась проща духовенства спільною молитвою за долю України, мир і спокій в усій державі та її Сході.
Богослужіння супроводжувались співом студентів-семінаристів УГКЦ.
В цьому світі залишилось небагато людей, які особисто знали блаженного. Та згадки про нього виключно позитивні, навіть, захоплюючі. Парафіяни храму Св. Миколая в м. Перемишляни, в якому служив о. Ковч згадують, як колись говорили про домівку Ковча – «Над тією хатою ангели літають».
Кілька років тому ще живою була сестра-студитка Марія (м. Перемишляни), яка, будучи маленькою, знала Омеляна. Вона розказувала, що о. Ковч мав велику сім’ю – шестеро дітей, які не завжди мали що поїсти чи в що одітись. Та, коли блаженний знав, що десь діти залишились сиротами, чи хтось бідує, брав на перший час потребуючих до свого дому, казав власним дітям та дружині одягнути гостей, нагодувати. Швидше турбувався про купівлю пальта, до прикладу, для тієї сиротини, ніж для рідної дитини. Ще монахиня згадувала, що й сам Ковч не турбувався про свій достаток. До будинку вели дерев’яні сходи, які тримались на волосині й по них було страшно підійматись, боячись, що вони проваляться. Але його дім завжди був відчиненим для парафіян та потребуючих.
«Я знаю лише одну владу –
і вона ні слова не каже
про жидів»
1941 рік. Містечко Перемишляни населяють українці, поляки, євреї. Не лише рідні, але й парафіяни намагалися відмовити отця Омеляна хрестити євреїв, а він казав, що покликаний відкривати всім людям двері до неба. Про це їздив радитися і з самим митрополитом Андреєм Шептицьким. Невідомий зміст їхньої розмови, але коли повернувся, казав іншим священикам: «Кожен з вас знає свої обов’язки. Щодо мене, я не можу у своїй совісті бути нечесним».
Німецька влада намагалася вчинити різні провокації пароху Перемишлян: поширилися чутки, що він хрестив за гроші. Розповідає Володимир Гриб: «Був такий випадок, коли євреїв зігнали на центральну площу міста, поклали їх лицем до землі і казали, що не відпустять, доки бодай хтось не зізнається, що підкупив отця за те, щоби він його охрестив. Обіцяли 10 тис. карбованців тому, хто посприяє арешту українського священика».
Врешті-решт о. Омелян Ковч потрапив в тюрму на Лонцького. Але йому обіцяли визволення, якщо відмовиться хрестити євреїв. Володимир Гриб наводить фрагмент із розмови німецького слідчого і отця Омеляна:
– Ви знали, що жидів вихрещувати заборонено?
– Не знав.
– Тепер знаєте?
– Знаю.
– Будете надалі їх вихрещувати?
– Буду!
– Чому? Наша влада забороняє це. А Ви знаєте, що означає противитися нашій владі?
– Я знаю одну владу. Я присягав їй, перебираючи на себе священичий сан.
– Але ж це жиди, розумієте?
– Мій володар – Христос, і його закон каже: «Хрестіть усіх в ім’я Отця, Сина і Святого Духа». Там ні слова нема про жидів. Хто хоче хреститись, того я в ім’я цього закону й хреститиму.
Анна – Марія Ковч (Баран).
Дочка о. Омеляна
«Батько завважив дим поблизу церкви і водночас почув розпачливі крики. До хати вбігли кілька євреїв у великій паніці і стали благати в батька порятунку. Німці, кинувши в синагогу, де вони саме зійшлися на молитву, запалювальні бомби, зачинили двері й нікого не випускали. Не замислившись ні на мить, батько побіг туди (...). В голові не було іншої думки, крім тієї, що люди горять і просять рятунку. Він вбіг між юрбу біля синагоги й німецькою мовою, яку знав досконало, крикнув до вояків, щоби покинули її. На диво, вояки сіли в свої мотоцикли і від'їхали в бік своєї станції».
«Майданек – єдине місце після неба, в якому
я хочу бути»
Так само блаженний Омелян Ковч не скористався з можливості визволитися з концтабору Майданек. Його родина і знайомі клопотали про це, заручившись підтримкою митрополита Андрея. Але, каже Володимир Гриб, Ковч у своїх листах до родини писав: «Прошу вас не робити нічого для мого звільнення. Вчора тут вбили 50 чоловік і, якщо би я не був тут, то хто би допоміг цим людям перейти страждання? Вони пішли би у вічність з усіма своїми гріхами, в глибокій зневірі, що допроваджує до пекла. Тепер вони йдуть на смерть із піднятими догори головами, залишаючи свої гріхи позаду себе, і так вони переходять міст Вічності».
Жертовний – аж до смерті – душпастир був вдячний Богові за можливість перебувати у «таборі смерті»: «Це єдине місце, після неба, в якому я хочу бути. Тут є ми всі рівні: поляки, юдеї, латиші, росіяни, естонці, а я є чи не одинокий священик… Тут я бачу Бога».
Отець Омелян до останнього дня життя сповідав і причащав в’язнів концтабору, аж 1944 року важко захворів. Проблеми зі шлунком не вдалося приховати від концтабірної поліції. 25 березня «парох Майданека» помер, його тіло спалено в крематорії.
На прикладах історій-спогадів тих, що знали Блаженного, ми впевнюємось в його високому покликанні – служінні людям. Отець Ковч і сьогодні змінює світ на краще, оскільки вже третій рік в Перемишлянах збираються в його честь кілька сотень пастирів Церкви. Вони моляться за всіх священиків та просять в свого наставника Омеляна благословення та сили на гідне служіння.
Отець Омелян молився
разом з нами
Цього року вже традиційно відбулась третя священича проща до о. Омеляна Ковча. Спочатку парафіяни відслужили молебень до блаженного в хрaмі, де він пастирював, пізніше процесійною ходою всі попрямували до парку його імені. Там отці слухали іспит сумління священика, який змусив кожного глибоко замислитись над своєю місією в житті. Опісля слово мав о. Степан Батрух, парох греко-католицької парафії в м. Люблін (Польща).
– Він (о. Ковч) своє перебування в таборі вважав місіонерством. Там служив духовною потіхою незалежно від національної та конфесійної приналежності. Там відкривав для себе нове поле душпастирської праці, правив Літургії, сповідав, причащав. І таким чином творив фундаменти підпільної Церкви.
Далі процесія рушила до храму імені св. Володимира та блаженного священномученика Омеляна Ковча, де правилась Божественна Літургія, яку очолював митрополит Тернопільсько-Зборівський Василь Семенюк. Йому співслужили: митрополит Львівський, єпископи: Стрийський, Коломийсько-Чернівецький та Луцький. В своїй проповіді владика Василь Семенюк звернув увагу на те, що саме мучеництво засвідчує істинність вчення Церкви і саме мученики були тими, на кому здійснилося пророцтво Христа: «Переслідували мене, переслідуватимуть і вас». Кир Василь запропонував присутнім священикам, щоб на основі душпастирського служіння Омеляна Ковча замислитись над власною готовністю служити людям в різних обставинах. Не важливо чи на парафіях, куди покличе Господь, чи будучи капеланом для військових в умовах війни – мати відкритими власні доми для потребуючих, дбати про піднесення з руїни своєї держави. Єпископ закликав присутніх священиків бути душпастирями всюди, подібно як і блаженний Омелян, який не залишив свого служіння навіть перебуваючи у концтаборі.
Будьмо достойними наслідниками нашого покровителя Омеляна. Любімо церкву як він любив, любімо Україну як він любив…Стараймося передати нашим вірним, особливо молоді, ту велику любов до мови, до країни, щоб виростали тільки її достойні сини. Дякую, що ви прийшли на цю прощу. Вірю, що сьогодні о. Омелян молився разом з нами, – завершив Богослужіння митрополит Василь Семенюк.
Варто згадати, що цього року виповнюється 130 років з дня народження пароха Майданека та 70 років від дня смерті блаженного священномученика. Загалом відзначення цих дат пройшло вдало. Не зважаючи на дощові умови, на прощу завітало близько 300 отців з різних куточків України, також присутніми були й гості з Республіки Польща.
Перемишлянський міський голова Олександр Зозуля разом із секретарем міської ради Стефою Щербою до пам’ятника отцю Ковчу поклали квіти у кольорах Українського Національного прапора, від міста Лосіце (Польща) квіти до пам’ятника поклала делегація на чолі з бургомістром Янушем Кобілінським.
Керманич міста Перемишляни Олександр Зозуля вдячний усім, хто долучився до організації і проведення цьогорічної прощі духовенства:
– Впевнений, що такого роду заходи у місті проводитимуться щороку, і набиратимуть більших масштабів. Для Перемишлян – ця подія є особливою, бо місто стало одним із паломницьких місць духовенства та мирян всієї Української греко-католицької церкви.
Завершилась проща духовенства спільною молитвою за долю України, мир і спокій в усій державі та її Сході.
Богослужіння супроводжувались співом студентів-семінаристів УГКЦ.
Роксолана Мудрак
