Новини Золочівщини
«Із вічності дивитимусь на вас» (відео)
Gazeta
З року в рік, за будь-якої влади, в ці ще прохолодні весняні дні українці всього світу несуть свої надії, свою любов до Великого Кобзаря – Тараса Шевченка.
Шевченко був з кожним українцем у тюрмах, таборах і на засланні; на чужині, в еміграції. Був на Майдані і в окопах війн, в руїні Донецького аеропорту з нескореними кіборгами і з кожним українцем, що залишився на окупованих агресором українських територіях…
Попри час, Шевченко не віддаляється, не бронзовіє… Він – апостол правди, він живий, він мотивує, він з нами. У чому криється цей феномен, ця дивна незбагненність? У живому щирому слові Тараса, що іноді бринить як струна, а іноді подібне до гострого важкого меча. «Без Нього… хто знає, що було б з нами!», – щиро зізнався за усіх нас, на увесь світ Богдан Лепкий.
В Україні 164 населені пункти названі на честь Шевченка, у 99 країнах світу Кобзарю споруджені пам’ятники.
7 березня у Золочівському Народному домі відбувся мистецький вечір «Із вічності дивитимусь на Вас» пам'яті Тараса Шевченка. Професійно, з любов’ю плела вінок програми вечора режисер-постановник і ведуча Марія Квас.
У вечорі взяли участь лауреати численних конкурсів, Народні провідні колективи та окремі виконавці:
– Народний хор «Вознесіння» (кер. Любов Мурин);
– Народний хор «Благовіст» (кер. Зеновій Дмитрак);
– учасники творчої майстерні Марії Квас театру розмовного жанру «Слово» Олеся Іванишин та Семен Ничвид;
– Народний жіночий вокальний ансамбль «Пори року» (кер. Ірина Весна);
– Народний вокальний ансамбль «Древо» (кер. Оля Чепелюк);
– солістка Неля Мельник-Андріїв;
– співачка Тетяна Козловська;
– поет-пісняр Теодор Кукуруза;
– Народний танцювальний колектив «Первоцвіт» (кер. Юрій Сидорович);
– Народна капела бандуристок «Червона калина» (кер. Іра Варянко).
Кожен учасник має своєму репертуарі чимало творів Кобзаря, але часом обмежений мистецький вечір дає змогу виконати лише один-два твори. То ж обирали найближче серцю на сьогодні, а в мистецькому вінку ясніли кольори Тарасового кріпацького дитинства, овіяного героїчною історією козацької України, найпишніша картина садка вишневого коло хати, мальовничі краєвиди рідного краю, важкі думи про долю України і заклик до боротьби, до єдності. І в кожному слові – синівська любов, надія і віра.
Анастасія ДОМАРЕЦЬКА
Шевченко був з кожним українцем у тюрмах, таборах і на засланні; на чужині, в еміграції. Був на Майдані і в окопах війн, в руїні Донецького аеропорту з нескореними кіборгами і з кожним українцем, що залишився на окупованих агресором українських територіях…
Попри час, Шевченко не віддаляється, не бронзовіє… Він – апостол правди, він живий, він мотивує, він з нами. У чому криється цей феномен, ця дивна незбагненність? У живому щирому слові Тараса, що іноді бринить як струна, а іноді подібне до гострого важкого меча. «Без Нього… хто знає, що було б з нами!», – щиро зізнався за усіх нас, на увесь світ Богдан Лепкий.
В Україні 164 населені пункти названі на честь Шевченка, у 99 країнах світу Кобзарю споруджені пам’ятники.
7 березня у Золочівському Народному домі відбувся мистецький вечір «Із вічності дивитимусь на Вас» пам'яті Тараса Шевченка. Професійно, з любов’ю плела вінок програми вечора режисер-постановник і ведуча Марія Квас.
У вечорі взяли участь лауреати численних конкурсів, Народні провідні колективи та окремі виконавці:
– Народний хор «Вознесіння» (кер. Любов Мурин);
– Народний хор «Благовіст» (кер. Зеновій Дмитрак);
– учасники творчої майстерні Марії Квас театру розмовного жанру «Слово» Олеся Іванишин та Семен Ничвид;
– Народний жіночий вокальний ансамбль «Пори року» (кер. Ірина Весна);
– Народний вокальний ансамбль «Древо» (кер. Оля Чепелюк);
– солістка Неля Мельник-Андріїв;
– співачка Тетяна Козловська;
– поет-пісняр Теодор Кукуруза;
– Народний танцювальний колектив «Первоцвіт» (кер. Юрій Сидорович);
– Народна капела бандуристок «Червона калина» (кер. Іра Варянко).
Кожен учасник має своєму репертуарі чимало творів Кобзаря, але часом обмежений мистецький вечір дає змогу виконати лише один-два твори. То ж обирали найближче серцю на сьогодні, а в мистецькому вінку ясніли кольори Тарасового кріпацького дитинства, овіяного героїчною історією козацької України, найпишніша картина садка вишневого коло хати, мальовничі краєвиди рідного краю, важкі думи про долю України і заклик до боротьби, до єдності. І в кожному слові – синівська любов, надія і віра.
Анастасія ДОМАРЕЦЬКА
