Новини Золочівщини
Поезія, пісня, бісерна краса. Презентація у Золочівському замку
Gazeta
Нещодавно пощастило мені побувати на одному цікавому дійстві в стінах Золочівського замку. Поетеса і майстриня Леся Сидорович в фінальні дні 2018 року презентувала свої витвори з бісеру, чарівно переплітаючи їх з поезіями.
Свою колегу, вчительку української мови та літератури, Лесю знаю досить давно. Це непересічна особистість. Колишня львівська журналістка одного дня взяла і змінила своє життя, перебравшись у невелике містечко. Працюючи в різних школах, вклала всюди часточку своїх талантів: то цикл творчих уроків складе, то ляльковий театр з учнями створить.
Зараз Леся працює в маленькій сільській школі. В її творчій скрині дві поетичні збірки – «Вікно у сад облич» та «Насіння душі». Поетеса є членкинею лемківської організації «Родинне дерево». Декілька років тому вона почала творити з бісеру етнічні прикраси: силянки, кризи, а також гердани. Є на її рукотворних скарбах і традиційні лемківські кольори та візерунки, і несподівані сучасні бачення.
Все це ще можна побачити у замку до 15 січня. Тож не баріться! Але по-справжньому пощастило тим людям, хто завітав на відкриття. Атмосфера була надзвичайно теплою, бісерна краса милувала око, а поезії пробуджували в душі то ліричні нотки, а то й почуття гумору. Це була не просто презентація, а й діалог мисткині і глядачів. Хто ще мало знайомий з лемківською історією і культурою, мав змогу розширити свої знання, послухавши розповіді Лесі. Вразила старовинна ікона, привезена з лемківського села Липовець Сяноцького повіту.
Родзинкою презентації були лемківські пісні, виконані Лесею. А допомогли їй у цьому членкині «Родинного дерева» та донька Ярина. Зрештою, глядачі також підспівували більшість пісень. До речі, Ярина Сидорович прийняла від мами в дар творчу «жилку»: у дівчини є досвід солістки музичного гурту, вона також займається рукоділлям і пише вірші.
Після подібних заходів повертаєшся додому окрилена. Хочеться, щоб у нашому світі більше було ось таких позитивних речей.
Ірина Гирило
Свою колегу, вчительку української мови та літератури, Лесю знаю досить давно. Це непересічна особистість. Колишня львівська журналістка одного дня взяла і змінила своє життя, перебравшись у невелике містечко. Працюючи в різних школах, вклала всюди часточку своїх талантів: то цикл творчих уроків складе, то ляльковий театр з учнями створить.
Зараз Леся працює в маленькій сільській школі. В її творчій скрині дві поетичні збірки – «Вікно у сад облич» та «Насіння душі». Поетеса є членкинею лемківської організації «Родинне дерево». Декілька років тому вона почала творити з бісеру етнічні прикраси: силянки, кризи, а також гердани. Є на її рукотворних скарбах і традиційні лемківські кольори та візерунки, і несподівані сучасні бачення.
Все це ще можна побачити у замку до 15 січня. Тож не баріться! Але по-справжньому пощастило тим людям, хто завітав на відкриття. Атмосфера була надзвичайно теплою, бісерна краса милувала око, а поезії пробуджували в душі то ліричні нотки, а то й почуття гумору. Це була не просто презентація, а й діалог мисткині і глядачів. Хто ще мало знайомий з лемківською історією і культурою, мав змогу розширити свої знання, послухавши розповіді Лесі. Вразила старовинна ікона, привезена з лемківського села Липовець Сяноцького повіту.
Родзинкою презентації були лемківські пісні, виконані Лесею. А допомогли їй у цьому членкині «Родинного дерева» та донька Ярина. Зрештою, глядачі також підспівували більшість пісень. До речі, Ярина Сидорович прийняла від мами в дар творчу «жилку»: у дівчини є досвід солістки музичного гурту, вона також займається рукоділлям і пише вірші.
Після подібних заходів повертаєшся додому окрилена. Хочеться, щоб у нашому світі більше було ось таких позитивних речей.
Ірина Гирило
