Трагедія не повинна повторитись ніколи

Мало хто, напевне, ще тиждень тому в Україні міг передбачити такий трагічний розвиток подій. Відносно мирне протистояння переросло у криваве побоїще. Пролилася кров українців. Звичайно, пройде час і історія, надіємось, дасть об’єктивну оцінку подіям, які відбуваютьсяв Україні. Але ми намагаємось зрозуміти суть процесів вже і сьогодні, оскільки є свідками трагедії.  Про події, які сколихнули всю Україну, весь світ, а, відтак, і наше місто, ми розмовляємо з міським головою Золочева Ігорем ГРИНЬКІВИМ.

– Ігоре Михайловичу, як оцінюєте те, що вже відбулося і відбувається сьогодні?

– Важко, навіть,неможливо передати словами ті почуття, коли ми в прямому ефірі спостерігали як один за одним чи не щопівхвилини падають вбиті і поранені наші брати і сестри.

Я, людина, яка пройшла війну, будучи живим щитом між конфліктуючими сторонами в міжнаціональному конфлікті в Нагорному Карабасі, досі не можу збагнути, як так могло статися? Протягом всього лише тридцяти хвилин від рук одного-єдиного снайпера впало одинадцять протестувальників і двадцять чотири солдати строкової служби внутрішніх військ України? Як так могло статися?! І кожен з них були єдиними для своїх батьків, дружин і дітей. Тому сьогодні гнів і скорбота переповнює наші душі.

Так, вони – герої! Але краще хай би вони не стали героями, але залишилися живими і розбудовували нашу державу.

Пройде час, буде інший Президент, буде інший уряд, але ніхто й ніколи не воскресить нам наших загиблих у братовбивчій війні.

Що стосується Золочева, то ситуація, як на мене, спокійна, революційні процеси розвиваються мирним шляхом. Немає погромів, немає підпалів і каліцтва, Богу дякувати, немає смерті. Вже після погромів у Львові, Тернополі таІвано-Франківську, відбулися пікети Золочівської прокуратури і Золочівського районного відділу внутрішніх  справ. Як мені повідомили працівники райвідділу, на завершення пікетування лідер Золочівського майдану Б. А. Золотник подякував Б. І. Лазорчику, начальнику Золочівського РВ УМВС у Львівській області, за чесну і вірну службу золочівській громаді танароду України. В якийсь момент до голови Золочівської районної ради поступила анонімна інформація, ніби в районі с. Верхобуж бачили два автобуси так званих «тітушок», які готуються «палити» Золочів. Інформацію особисто перевіряли всі перші особи району разом з командиром в/ч 3007 полковником М. В. Куликом і начальником Золочівського РВ, полковником Б. І. Лазорчиком. Інформація виявилася не правдивою,  вдалось уникнути паніки.

Окрім того, відбуваються патрулювання вулиць міста працівниками Золочівського РВ разом із військовослужбовцями в/ч 3007 та громадським формуванням «Міська варта». Патрулі мають право застосовувати зброю відповідно до чинного законодавства України. Але, знову ж таки, Богу дякувати, у нашому місті до застосування зброї не доходило.

– Як ставитесь до процесів, які відбуваються у Верховній Раді України?

– Всі ми бачимо, що відбувається. Я – не політолог. Нагадаю, що нещодавно канцлер Німеччини А. Меркель заявила на весь світ, що в Україні переможеабо Росія, або Америка. Для мене, як для українця, це дуже прикро чути. Невже сильні світу цього абсолютно не враховують у своїх глобальних іграх інтереси українців? Не маємо права цьогодопустити! Бо протягом тисячоліття ми надто дорого заплатили за свою національну ідею. За право називатися українцями на своїй рідній землі! Тому нам сьогодні, як ніколи, важливі мир і порозуміння.  Всі частини України (Схід – Захід, Пініч – Південь) повинні йти на зустріч одна одній. Не віддалятися, а єднатися, навіть, якщо хтось і стояв по різні боки барикад. І про це треба говорити вже сьогодні! І не тільки говорити, а й діяти в цьому напрямку, незважаючи на ще свіжі рани. Знаю родину, де два сини і батько стояли в Києві на барикадах. Старший син – офіцер спецназу, а молодший –студент-першокурсник університету. Звісно, що вони стояли по різні боки. А між ними –батько, готовий у будь-який момент обняти,розборонити своїх синів заради України. На щастя, всі троє повернулися додому живими танеушкодженими. Зараз намагаються усвідомити як їм жити далі. Драма їхнього життя не перетворилася в трагедію. А всім міністрам, президентам, депутатам, які сьогодні вирішують долю України у стінах Верховної Ради слід пам’ятати, що їхній шлях до посад і портфелів окроплений кров’ю простих українців. І діяти вони повинні так, щоби нічого подібного більше не повторилося.

– Які Ваші  стосунки у світлі «революції»  з громадою міста, депутатами,

опозицією?

– Шкодую про одне, що мало часу приділив політиці. Починаю розуміти, що мій лозунг, що «моя політика – це господарка» на нинішній час стає не актуальним. Чиста політика бере верх.

Щодо моїх стосунків, як міського голови м. Золочева, із депутатським корпусом міської ради, то вважав і вважаю їх конструктивними. Протягом моєї роботи на посаді міського голови ми знаходили порозуміння, що давало можливість реалізувати у місті багато соціально значимих проектів. Так було донедавна, як буде далі – побачимо.

Розумію, що з огляду на те, що я певний період часу був членом Партії регіонів, спокійного життя не бачити ні мені, ні членам моєї сім’ї.  Так, 23 лютого,ввечері під покровом темряви близько сотні протестувальників під проводом лідерів Золочівського майдану пікетували мій будинок, де на той часбули хвора дружина, діти і мати. І тільки захист сусідів та інших людей вгомонили пікетувальників. Якщо хтось хотів провести панахиду саме на моєму подвір’ї, то треба було повідомити мене, запросити золочівських священиків. Зрештою є багато інших цікавих для золочів’ян місць, де можна заспівати «Вічна пам'ять».

Я – публічна особа, щодня зустрічаюсь з багатьма золочів’янами та завжди відповідаю за все, що робив і роблю. Але тільки за свої власні вчинки. Не може партія, як би вона не називалася, бути заручником однієї людини чи навіть групи  осіб. Тим більше людина не може бути заручником партії. Ніде в Європі, до якої прагнемо, такого нема. Це – більшовизм чистої води і це – неправильно. Тому, що в кожній партії є чесні і порядні люди, і є негідники і нездари. Люди це знають та розуміють. Звучать заклики окремих золочівських політиків щодо моєї відставки, відповідно до можливого рішення сесії Золочівської міської ради. Не політики мене обрали, а міська громада. Не для задоволення амбіцій політичних сил я працював та працюю, а для загального добра жителів міста. Я не народився міським головою і готовий хоч сьогодні покинути цей пост, якщо цього буде вимагати вся золочівська громада в законний спосіб. Бо, навіть, якби таке сталося, що є малоймовірним, готовий йти на майбутні вибори і перемагати у чесній боротьбі.

Дав би Бог здоров’я. А працювати для добра України можна на будь-якій посаді, й, навіть, без посади. Просто треба чесно і добросовісно виконувати свій громадський обов’язок на своєму місці праці.

Звичайно, всі ці питання я повинен абсолютно щиро та відверто обговорити із громадою міста на відкритій зустрічі, яка відбудеться 2 березня, у приміщенні районного Народного дому, о 16 годині. Запрошую всіх бажаючих взяти участь у цій зустрічі.

Розмовляла Наталія ГУРСЬКА