"Межа світів", або як жити на межі світів

nus.in.ua, 30 листопада 2017, 13:55
0
529
Роздрукувати

27 листопада у Золочів завітав політик, депутат Верховної Ради України 8-го скликання Олег Березюк. Під час свого візиту у Золочів народний депутат України Олег Березюк зустрівся із освітянами – вчителями гуманітарних напрямків та лідерами учнівського самоврядування м. Золочева.
Олег Романович здійснює велику просвітницьку місію, за власним переконанням, проводячи зустрічі із вчителями, учнями, студентами та викладачами вишів, під час яких ділиться власними відкриттями фальшувань історичних фактів та аналізами їх чинників. Золочів‘яни теж отримали цей унікальний шанс прослухати  лекцію «Межа світів», у якій він проаналізував поширення простору демократії у Європі, численні політичні фальшування в історії щодо України і чинники, що впливають на суспільний розвиток. Україна пережила чимало маніпулятивних фальшувань, пов’язаних з культурою, ідеологією, суспільним середовищем українців. Був світ у якому ми жили і є світ, який прагнемо збудувати. Як воно – жити на межі.
«Ми з вами лише 26 років йдемо дорогою управління державною інституцією. Це найдовший період української нації, яка має свою управлінську структуру. Кожен з нас, кому більше, аніж 25 років, проходитиме цим шляхом – шляхом незнання, як управляти. Немає жодної живої генерації українців, які мають цей досвід від початку і до кінця. Це об’єктивна реальність, а тому мусимо іти і вчитися», – звернувся політик до присутніх у залі, підвівши до основної мети – визначення численних недоліків та фальшувань історії, які відбувалися у ХХ столітті.
Одним із наслідків і яскравих прикладів політичного й історичного шахрайства, яке породило численні інші маніпулятивні технології, Олег Березюк назвав Паризьку мирну конференцію 1919 року. Саме на ній розподілялися кордони повоєнної Європи. Після того як українську делегацію видворили із засідання, Україну як державу ніхто на політичні карти світу не наносив.
«Шахрайство спрацювало й Україну як таку не побачили на карті Європи. Внаслідок цього почалися наступні незворотні події, які надалі супроводжувалися політичними шахрайствами. Внаслідок цього утворилася перша межа – східної деспотії і західної демократії», – наголосив політик.
Олег Романович наочно продемонстрував  як рухалася межа між двома світами упродовж ХХ століття – від поширення східної деспотії до Берліну у 1945 році і до збільшення простору демократії сьогодні, яке відбулося завдяки Революції Гідності в Україні.
«Після народного повстання в Україні наше суспільство стало зрілішим. А отже межа між східною деспотією і західною демократією посунулася зі Збруча на Сіверський Донець і перетворилася на лінію зіткнення АТО», – зазначив Олег Березюк.
Однак, за переконанням народного депутата, без справжніх українських демократичних перетворень у серцях людей лінія розмежування не мала б шансу посунутися далі на схід.
Проте за шахрайство 1919 року, наголосив Олег Березюк, Україні довелося заплатити дуже дорого – десятками мільйонів життів, які знищив людиноненависницький радянський режим.
Олег Романович навів й інші факти шахрайства і перекручування історії, які супроводжували ХХ століття.
З захопленням та цікавістю присутні, особливо учнівська молодь, слухали про маніпулятивні фальшування, пов’язані з культурним, ідеологічним та суспільним середовищем українців.
Таким фактом є приклад спотворення і збіднення образу Тараса Шевченка, яким займалася радянська пропаганда.
Для більшості присутніх відкриттям став «Лис Микита» Івана Франка, а точніше те наскільки змінено суть твору «за редакцією Максима Рильського». Олег Романович акцентував увагу на перекручуванні і переписуванні цього шедевру під канони радянської влади За словами політика, українці досі не змогли позбутися нав’язаних радянською пропагандою смислів та асоціацій. А в 90 відсотків бібліотек знаходиться саме цей спотворений твір, і саме за цією редакцією він кілька разів перевидавався уже в часи незалежної України, зокрема і на  початку 2000-х років. Для порівняння наведу кілька фактів, проаналізованих Олегом Березюком.

Лев, що цар є над звірами,
Пише листи з печатками,
Розсилає на весь світ:
«Час настав великих зборів!
Най зійдесь до царських                 дворів
Швидко весь звірячий рід».
Ось ідуть вони юрбами,
Мов на відпуст з корогвами –
Все, що виє, гавка, квака;
Лиш один мов і не чує,
В своїм замку знай ночує –
Лис Микита, гайдамака.
Відтак у редакції М. Рильського найвища форма демократії «великі збори», тобто віче є лише велінням царя негайно з‘явитись. Не треба галичанам пояснювати, як це іти на відпуст з коровами. Святочність цього дійства Рильський підмінює цілком протилежним понняттям:«Ось ідуть вони юрбами – Ті безхвості, ті з хвостами. А сам Лис Микита із гайдамаки – борця за права людей – перетворююється у розбишаку.
Лев, що цар є над звірами,
Пише листи з печатками,
Розсилає на весь світ:
В тих листах велить він                           строго,
Щоб посходився до нього
В мить увесь звірячий рід.
Ось ідуть вони юрбами –
Ті безхвості, ті з хвостами.
Все, що виє, гавка, квака;
Лиш один мов і не чує,
В своїм замку, знай, ночує –
Лис Микита, розбишака
Відтак, образ Лиса Микити як політика, державного діяча знівельовано до образу простого розбишаки, якому замість справедливого суду (за версією оригіналу) Рильський пророкує ганебну смерть «без суду і слідства» на гіляці.
Каже Лис: «Мій царю й тату,
За так щедру і багату
Ласку чим я відплачусь?
Сил у мене є не много,
Але весь для блага твого
Й для держави посвячусь, говорить Лис у останній пісні. Однак у Рильського Лис Микита перетворюється в раба:
Каже Лис: – Мій царю й тату,
Ти даруєш так багато,
Що й прийняти я боюсь.
Невеликі в мене сили,
Та служити до могили
Вірно буду я, клянусь.
Підміна понять і сутностей призводить до того, що й сьогодні українці відчувають комплекс меншовартості, не усвідомлюють величі власної нації.
Також Олег Березюк розповів про життя і творчість Іллі Рєпіна – українця, який у своїх картинах критикував російську імперськість і прославляв демократичні традиції України. Як відомо, зараз росіяни називають Рєпіна своїм художником, не вдаючись до об’єктивного аналізу його творчості.
«Знаєте, я зараз для себе роблю нові відкриття. Їжджу країною, спілкуюся з людьми, відкриваю те, що не знав. Цього року в Харкові я глибше познайомився з видатним, геніальним українським аналітиком і митцем – художником Іллею Рєпіним. Так, я не знав, що він – українець і народився в Чугуєві, а його найгеніальніша картина «Запорожці пишуть листа турецькому султану», знаходиться в Харкові. Виявляється, він намалював таких дві. Я пізнав його глибокий аналіз того, що буде з Україною. На цих «козаках» намальована нехай незріла, але демократія – форма колективного публічного управління. Не один козак, не деспот, не цар, не король, а козаки разом пишуть геополітичного листа. До речі, немає історичного факту, що всі писали разом. Але це є аналітичне бачення художником українського народу. З іншого боку – «Бурлаки на Волзі». Рєпін – геніальний портретист, український Рембрандт. Якщо придивишся до облич, можна побачити страждання та безнадію рабства. А «Іван Грозний вбиває свого сина» – безнадійна перспектива самодержавства. Це психоаналітична проекція осмислення державності Російської Імперії. І остання його картина «Гопак». Ніхто не знає, де вона. Але, слава Богу, сфотографована. По-перше, вона дуже цікава с мистецької точки зору, бо Рєпін був реалістом, але наприкінці свого життя почав наближатися до імпресіонізму. Дуже оригінально. Це майбутнє України – експресивне та глибоко духовне. Так от наші політики, керівники, які, без сумніву, як і уся популяція, заражені геном деспотії, повинні тримати його в рамках. А для цього потрібно подивитися чотири картини Рєпіна».
Лектор висловив переконання, що це є ще одним прикладом політичного шахрайства.
Завершивши аналіз маніпулятивних впливів щодо України та українців в історії, депутат таки наголосив, що упродовж останніх десятиліть наша держава добилася неабияких успіхів на міжнародній арені.
Надзвичайно приємно було почути і з вуст золочівських вчителів про їхній шлях відкриттів. Зокрема своїм досвідом та відкриттями у фальшуванні української літератури, зокрема у творчості Івана Нечуя-Левицького поділилась Оксана Миколаївна Криницька.
– Я дуже вдячний вчительці української мови та літератури, яка вносить в свої уроки вивчення синдрому постколоніального синдрому. Це синдром, який буде тривати ще не менше 14 років. Маємо йти впевнено тим шляхом, маємо бігти. Що це значить? Маємо робити все для того, щоб наші діти не читали книжки, яка нейролінгвістично програмує на рабство, – завершив Олег Березюк.


Леся ГОРГОТА
Фото автора

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Читайте також

0 Коментарів
Увійдіть, щоб залишити коментар.

Залишаючи коментар, будь ласка, пам'ятайте, що зміст і тон Вашого повідомлення можуть зачіпати почуття реальних людей, що безпосередньо чи опосередковано мають відношення до даної новини. Виявляйте також повагу та толерантність до своїх співрозмовників навіть у тому випадку, якщо Ви не поділяєте їхню думку. Ваша поведінка за умов свободи висловлювань та анонімності, наданих інтернетом, змінює не тільки віртуальний, але й реальний світ.

Користувачі, які порушують ці правила грубо або систематично, будуть заблоковані.

Ваше Ім'я:
Ваш E-Mail:
Введіть код:

ПОПУЛЯРНІ

Читані Коментовані Соціальні

Ми в соцмережах

ОПИТУВАННЯ

Чи готові ви платити більше податків заради порятунку України від кризи?
так, готовий затягнути пасок
ні, тільки не за мій рахунок

 
Реклама