Подаруй дитині любов
– Коли я прокинулась після операції, то не зразу зрозуміла, де я. Біля мене сиділо маленьке кучеряве синьооке дівчатко з посмішкою ангела. – Розповідає пані Надя дорогою у Львів пасажирам, які сиділи біля неї в електричці. А поруч з жінкою – дівчатко років п’яти з такою ж таки посмішкою і щирим дитячим поглядом. Дівчина раз у раз виглядала у вікно, запитувала про побачене і все щебетала, щебетала...
– Вже пізніше мені сусідки по кімнаті розповіли, що дівчинку звуть Настя, і що вона із будинку сиріт, – продовжувала п. Надя свою розповідь. – А Настуня переживала за хворих: то ковдру поправить, то просто скаже: "Антон Сергійович казав, що у вас все буде добре". Це дитятко, наче, щось зачепило в душі. Спочатку – в моїй, а потім – в душі чоловіка.
Одружені Надія з Володимиром вже майже сім років. Дітей у подружжя не було. Лікарі поставили страшний діагноз. А Настуня така щира, безпосередня і... безпорадна. Спершу подружжя просто зрідка відвідувало дівчинку, а потім відвідини стали частішими. Наче якась невидима ниточка тягнула цих людей з-під Львова у Тернопіль до Насті. А коли одного разу вихователька розповіла, що Настуня називає їх своїми батьками, то Володимир сказав: – Все оформляємо документи і забираємо Настю додому.
Отака історія. Вже можна було б завершувати, коли б не ще один момент у житті цих людей. Через місяць після оформлення документів лікар сказав Надії, що вона носить під серцем дитину, і що ніякої загрози для здоров’я немає.
– А як же Настя? – не стримала своєї цікавості одна зі співрозмовниць.
– Настя – моє сонечко кучеряве, мій дар від Бога. І я ніколи не ображу її навіть думкою. Ми з чоловіком любимо її понад усе на світі. Саме їй, на нашу думку, ми повинні бути вдячні за те щастя, яке нам послав Господь.
Мабуть для цього подружжя Настя дійсно стала улюбленою донечкою. І, хто-зна, можливо, якби не зустріч із нею, то життя подружжя протікало б зовсім іншим руслом.
