УКРАЇНА ВАЖЛИВІША ВІД БУДЬ-ЯКИХ АМБІЦІЙ
У той час чисельність українського війська становила 20 тисяч багнетів, але захищати Незалежність УНР вийшли не регулярні війська, а патріотична молодь, яка своїми молодими життями та своєю кров'ю змила ганьбу зради та дешевого політиканства. Під Крутами зародився новий тип українця – активного борця за незалежність України.
Нинішня драматична ситуація в Україні жодним чином не відрізняється від тих часів. Україна на межі громадянської війни. Насилля, зрада, політиканство, розпорошеність українських сил вивели на Майдани тисячі юнаків і дівчат, які готові ціною свого життя змити цю національну ганьбу.
Чим нас так приваблює київський Майдан? Він є взірцем республіки-утопії: силові структури, які захищають, прозора економіка, повага до прав і свобод, захист гідності, зайнятість кожного відповідно до навиків та бажання… Ми навіть не обговорюємо корупцію на Майдані, бо впевнені, що її там немає. Ніхто не телефонує сотнику з проханням «помісти сина десь в тепліше місце, ми ж куми, нє?». Коли працюють волонтери на Майдані, то не намагаються обманути свого працедавця – людей, які їм довіряють. І не розносять чай повільніше, зупиняючись на теревені із друзями. Чи набивають снігом мішки тільки наполовину («хто ж то побачить!»)? Намагаються бути ввічливими, пробують чути голос іншого, вибачаються, коли неправі. Кожен відчуває свою відповідальність і потрібність того, що робить. Ми в очікуванні дивідендів за цю роботу – ними стануть свобода, безпека, добробут. Однак, чи готові ми все це продовжувати робити й далі, повернувшись із барикад?
Треба розуміти, що ейфорія рано чи пізно мине. Та вона вже минула. Після перших пострілів, тяжких поранень, побиття мирних людей та журналістів… А якою ж ціною оплатити смерть молодих, сміливих і мужніх?..
У тому, що перемога за українським народом, ніхто не сумнівається. Але після перемоги треба, взявши за основу оцю революційну ейфорію, розпочинати нову еру. Щоб, не дай, Боже, не повторити помилок Помаранчевого майдану. І все оте поле для діяльності перемістити туди, де ми мешкаємо – до Золочева, Львова, Тернополя, Івано-Франківська. Хоча б тому, що наші галицькі майдани – ще попереду. Нам ще потрібно багато працювати над собою.
Нам потрібно навчитися висловлювати те, що думаємо насправді, а не так, щоби придобритися до співрозмовника. Навчитися слухати інших і вміти визнавати, що вони праві. Нам потрібно навчитися визнавати свої помилки і зуміти віддати свої повноваження тим, хто спробує і зуміє зробити краще. Отримавши гіркий урок і давши його владі, маємо зупинитись, бо далі йдеться не про зміну влади, а про державу Україна. Влада і опозиція однаково відповідальні за подальшу долю українців, за те, щоб не допустити розколу України, хаосу у державі.
Маємо навчитися розмовляти не мовою сили, ультиматумів та погроз, а перейти на діалог, чути один одного. Не можна робити заручником політичних амбіцій політиків український народ. Владі потрібно перестати лякати країну надзвичайним станом, а опозиції прикриватись вимогами Майдану.
Українці – мирна нація. Серед учасників Майдану – матері, які моляться за те, щоб не проливалась кров їхніх дітей. З невинних дитячих вуст злітає до неба щира молитва за татка і маму, за згоду і добро в Україні. За мир у державі моляться священнослужителі усіх конфесій. «Огортаю молитвами Україну, зокрема тих, хто втратив своє життя цими днями та їхні родини. Бажаю, щоб розвивався конструктивний діалог між інституціями та громадянським суспільством, щоб, виключаючи будь-яке застосування насильних дій, у серці кожної людини переважав дух миру та шукання спільного добра,» – йдеться у молитві Папи Римського Франциска.
В Україні настав час кардинальних реформ, починаючи з адміністративно-територіального устрою, закінчуючи конституційною реформою, що має закріпити абсолютно нові засади формування бюджету, виконавчих органів, одним словом, зміцнити місцеве самоврядування і все наше життя. Найперше, хтось має заспокоїти країну і перейти від махновщини і лікування ран до зближення позицій не стільки політиків, як українців, що проживають в різних регіонах країни.
Влада і опозиція не мають перейматись своїм виглядом, не боятись бути чи почуватися переможеними, а думати про перемогу України, її народу: як тих, хто вийшов на майдани, так і тих, хто там не був чи засуджував їх. Пора пробувати довіряти один одному, повірити, що Україна важливіша від будь яких амбіцій...
