Олександр Довженко – митець

«Слов'янський кінематограф

 дав світові лише одного

 режисера – Олександра Довженка»

 Чарлі Чаплін

   10 вересня Україна відзначила 120-й день народження  класика українського та світового кінематографа, режисера і письменника Олександра Довженка. Долучилися до цієї події і учні 5­–9 класів навчально-виховного комплексу «Школа радості – ДНЗ».

   «Олександр Довженко –  митець, який був настільки залюблений в свою землю, що проніс вогонь цієї любові крізь усе своє життя. Україна, його Десна – це ті місця, куди він подумки повертався завжди, де б не перебував. Саме сьогодні, в цей неспокійний час, його відданість Батьківщині може слугувати прикладом справжнього патріотизму. Так як умів любити свій народ і свою землю Довженко, так має любити кожен українець»,  – сказала вчитель української мови та організатор заходу Неля Іванівна Бойко, яка і ознайомила учнів з постаттю Довженка.

   Народився Олександр Довженко 10 вересня 1894 року в селищі В'юнище (тепер м. Сосниці Чернігівської області) в селянській родині. Зроставши змалечку на берегах прекрасної Десни, малий Сашко закохався у природу своєї Батьківщини. Саме ця ріка стала для нього своєрідним натхненням, саме її він проніс через все своє життя і до неї неодноразово звертався.

   У його житті було кілька людей, які створили його, як особистість, як письменника. Однією з них була його мати – Одарка Довженко. Згадуючи матір, він писав: «Народжена для пісень, вона проплакала усе життя, проводжаючи назавжди». З особливою любов’ю згадував батька –  Петра Семеновича Довженка: «Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив». Батько був для нього уособлення сміливості, ідеалом трудівника землі.

   Спочатку маленький Сашко навчався у Сосницькій повітовій школі, після завершення якої він вступає до Глухівського вчительського інституту, де навчався до 1914 року. Після цього його направляють вчителем до Житомирської вищої початкової школи, де, за браком вчителів, він викладає природознавство, гімнастику, географію, фізику, історію, малювання. У той же час Довженко на деякий час стає активістом українського самостійницького руху.  Тут його вчителювання тривало до 1917 року, після чого він повертається до Києва і вступає до лав УНР, служить у петлюрівській армії. Революційні події в Україні захоплюють і його. Він намагається докласти і власних зусиль для досягнення довгожданої свободи.

   У Києві він вчителює та вчиться у Київському комерційному інституті.

   У серпні 1919 року з двома товаришами втікає до Житомира. Коли місто зайняли червоні, був заарештований Волинською ЧК, відправлений до концтабору як «ворог робітничо-селянського уряду», де протягом 3 місяців відбував покарання.

   Хтозна, скільки би тривала політична діяльність Довженка і як би склалася його подальша доля, якби його у 1921 році його не послали за кордон на дипломатичну службу. Польща, Франція, Англія та Німеччина... Європа надихає митця. Зокрема у Німеччині Олександр Довженко навчається живопису в майстерні відомого в Європі художника Віллі Еккеля.

   Після повернення він переїжджає до Харкова, де працює художником-ілюстратором у газеті «Вісті ВУЦВК». Крім того Довженко працює карикатуристом під псевдонімом «Сашко», а також стає відомим як ілюстратор книг, зокрема «Голубих ешелонів» Петра Панча. Невдовзі Довженко стає одним із засновників найпрогресивнішої на той час літературної організації письменників – ВАПЛІТЕ.

   Переломним у житті Олександра Петровича стає 1926 рік. Доля посилає його до Одеси, яка у той період була колискою кінематографа, яким він так сильно захопився ще у Німеччині. «Довженко знайшов те, чого він шукав і чого не дала йому ані берлінська наука, ані перо журналіста. Він знайшов полотно, на якому постаті та образи, покладені пензлем, рухаються, живуть, ненавидять і кохають. Його прямування довело його до правдивих шляхів і до живих обріїв...». Так писав у новелі «Історія майстра» Юрій Яновський.

   Уже 1926 р. Довженко створив за своїми сценаріями перші короткометражні комедії «Вася-реформатор» і «Ягідка кохання». Та це були лишень учнівські роботи. А от наступна його картина «Сумка дипкур’єра» проявила його як надзвичайно обдарованого режисера. Дмитро Павличко писав: «З космічною швидкістю Довженко піднявся на вершину майстерності. За перші чотири роки своєї праці в кіно він створив чотири фільми…що, немов чотириступнева ракета, винесли його не на супутницьку, а на власну сонячну орбіту у світі кіно».

   У 1928 році на екрани виходить фільм «Звенигора», який приніс Довженкові визнання. Важко повірити, але фільм знятий за 100 днів. «Фільм дедалі більше починає звучати невимовною чарівністю своєрідної манери мислення», – таку рецензію після перегляду стрічки дав Ейзенштейн.

   Наступний фільм «Арсенал» було створено вже на Київській кіностудії, куди 1929 р. перебрався О. Довженко. Відразу помітно, що у  Довженкові заговорив письменник.

   Світову славу в 1930 році творцеві приніс його останній у трилогії німий фільм «Земля». Саме тоді Довженко одружується з акторкою, режисером його майбутніх стрічок Юлією Солнцевою. Вони вирушають у турне Європою: у Берліні, Парижі, Лондоні, Празі демонструються всі фільми трилогії. Кінострічка «Земля» увійшла у 12-ку кращих фільмів усіх часів і народів.

   У 1932р. з великими зусиллями Довженко зняв перший звуковий фільм «Іван» і був запрошений до кіностудії «Мосфільм».

   1933 рік... В Україні голод, насувається хвиля масових репресій. Хоча у той час Довженко проживав у Москві, його душа не могла знайти спокою. Так і з’явився наступний фільм режисера «Аероград», в якому порушувалась актуальна і в наш час проблема збереження недоторканості кордонів України.

   Довженко так і не зміг залишитись осторонь. Він йде на фронт, де працює військовим кореспондентом в різноманітних газетах. Пережите на передовій фронту Олександр Петрович описує у своїй кіноповісті «Україна в огні».

   Наступний його фільм – «Мічурін», який він знімає на замовлення самого Сталіна. А ще це перший кольоровий фільм Довженка.

   Протягом 1949—1956 pp. Довженко викладав у ВДІКу (Всесоюзному Державному інституті кінематографії), ставши професором цього навчального закладу.

   У 1956 р. у березневому номері журналу «Дніпро» була опублікована «Зачарована Десна».

   У цей час була завершена й «Поема про море». У листопаді розпочались зйомки однойменного кінофільму. А 25 листопада Олександр Довженко раптово помер.

   У 1957р. з'явилася друком збірка повістей митця «Зачарована Десна», від якої фактично почався «відлік» письменницької слави.

   За своє творче життя О. Довженко поставив 14 ігрових і документальних фільмів, написав 15 літературних сценаріїв і кіноповістей, дві п'єси, автобіографічну повість, понад 20 оповідань і новел, ряд публіцистичних статей і теоретичних праць, присвячених питанням кіномистецтва. Його кінопоеми «Звенигора» (1928) та «Арсенал» (1929), кіноповість «Земля» (1930) були визнані світовою кінокритикою шедеврами світового кінематографа, а Довженко — першим поетом кіно.  Декілька кіноповістей О. Довженка було екранізовано після його смерті: «Повість полум'яних літ», «Поема про море», «Зачарована Десна».

   Хоч похований Довженко на Новодівичому цвинтарі у Москві, він увесь час щиро тужив за Україною: «Я вмру в Москві, так і не побачивши України! Перед смертю попрошу Сталіна, аби, перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю, у Києві, десь над Дніпром, на горі».

   «Враховуючи теперішню ситуацію, я раджу вам прочитати оповідання Олександра Довженка «Воля до життя». Зважаючи на те, що знову йдеться про боротьбу за Україну –це актуально. Прочитавши, ви будете захоплені мужністю та відвагою українських людей!», – завершила загальношкільну лінійку директор НВК Ярина Дмитрівна Сухецька.

Мар’яна Бойко