Мого сина вбив Путін

nus.in.ua, 1 серпня 2014, 20:34
0
362
Роздрукувати

Такі заголовки сьогодні друкують газети багатьох країн

 

Кажуть, що материнські та сирітські сльози падають не на камінь. Страшно, але стільки сліз, ридань і прокльонів, які нині лунають в адрес президента сусідньої держави, можуть негативно позначитись не лише на його долі...

Як розповісти мамі, що її єдиного сина уже немає серед живих?… Так, він герой… 2 серпня він міг би відзначити День народження. Всього лиш 34 роки… Ігор Черняк багато років жив з батьками у Золочеві, вчився у СШ № 2 і мав у нашому місті родичів, багато друзів… Мама,  Людмила Черняк, та батько, Василь Черняк, який працював у Золочівському райвійськкоматі, проживали біля другої школи. Згодом родина переїхала на Рівненщину, у Радивилів, звідки родом батьки Ігоря. У травні Ігор Черняк записався добровольцем. Прийняв присягу на вірність народу України і вирушив у складі батальйону «Донбас» боронити нашу країну… Мамі сказав, що їде на роботу у Київ, а вже після присяги подзвонив і повідомив, що він у складі батальйону «Донбас» їде на схід…

Сергій, однокласник та друг Ігоря: «Під час навчання у школі Ігор завжди тягнувся до комп‘ютерів, тобто якщо в загальному він був «хорошистом», то з інформатики він був одним із найкращих у класі учнів. Полюбляв писати свої програми. Ми з ним разом працювали на комп‘ютерних курсах, які проводились у Золочівській ЗОШ № 2, у 2003–2004 роках. Він був дуже наполегливий, багато вчився сам. Наприклад, коли були нові невідомі теми, то він вивчав їх самотужки, випробовував особисто, а тоді вже передавав досвід на курсах. За той час, думаю, він дав знання багатьом учням про різні, навіть складні професійні комп‘ютерні програми.

Через шість років після навчання у школі та служби в армії, самотужки у 2003 році Ігор вступив в університет «Львівська політехніка» на комп‘ютерний факультет кафедра систем автоматизованого проектування. Здобув вищу освіту у 2008 році. Після закінчення Ігор працював у банку, а коли почалася світова фінансова криза, самотужки, як завжди, з нуля опанував професію майстра, як то кажуть, «на всі руки» і почав професійно робити будівельні ремонти. Останнім часом мав у Золочеві невеликий бізнес.

Коли в Україні сталась така ситуація, він вирішив піти добровольцем у батальйон «Донбас», оскільки вважав, що там більш професійний підхід та краще забезпечення особового складу, що дозволяло якісно виконувати поставлені завдання. Періодично ми зідзвонювались, він розповідав, що проходить підготовку під Києвом у Нових Петрівцях.  Ігор справді пишався тим, що захищатиме рідну країну. Коли телефонував йому, він відповідав: «Вас вітає батальойн «Донбас». Спершу навіть мама не знала, що він у батальйоні, та потім, очевидно після складення присяги, повідомив.

Сумні звістки почали надходити через соціальну мережу «В контакті» –  невідомі зайшли на сторінку Ігора і перекинули усім, хто був онлайн, повідомлення про те, що в бою під Попасною, загинуло двоє бійців батальйону «Донбас» і виставили скан-фото їхніх документів: паспорт, військовий квиток. Ми почали дзвонити на «гарячу лінію» «Донбасу» і нам попередньо інформацію підтвердили. Ще в душі жевріла думка: «А може хлопці попали в полон,» – та вже через день командир розповів, що Ігор витягував з поля бою пораненого і у цей момент обох накрило мінометним обстрілом…

Мар‘ян, однокласник, найкращий друг: «Ми разом вчились, служили в армії. Ігор був дружбою у мене на весіллі. Він був дуже хорошим другом, чесним. Коли ми зідзвонювались, він казав, що все добре, нічого страшного немає… Мені важко пережити цю втрату. »

Андрій, друг та однокурсник Ігоря, розповідає: «Ігор був дуже добрим. Він записався добровольцем у батальйон «Донбас» і дуже тішився. Казав, що там себе знайшов. Я його таким щасливим ще не бачив…».

18 липня Андрієві на сторінку «В контакті», як і багатьом іншим друзям, надійшла інформація від тих, хто воює проти України, проти українського народу. І тут же виставлені фото паспортів Ігоря Черняка та ще одного хлопця, військових квитків та форми «Донбас».

18 липня прес-служба батальйону «Донбас» інформувала:

«Щойно бійці батальйону «Донбас» вийшли з бою у Попасній.

Бій не можна вважати завершеним. На даний час бійці перегруповують сили і готуються до наступного протистояння з терористами.

З сумом повідомляємо, що батальйон зазнав втрат.

Шість бійців поранено. Двоє загинуло. З боку терористів – сім убитих. Кількість поранених залишається невідомою.

Попри втрати та поранення, бойовий дух бійців залишається надзвичайно високим. Головна мета хлопців – визволення рідної землі від окупантів, тож ніщо не здатне їх спинити. Висловлюємо щирі співчуття родинам та друзям загиблих у бою героїв. Світла їм пам'ять та Царство Небесне. Герої не вмирають!»

А вже  у вівторок, 22 липня, прес-служба «Донбасу» інформувала:

«22 липня бійцями батальйону спецпризначення Національної Гвардії України «Донбас» взято під контроль місто Попасна. Нагадаємо, що цей населений пункт був підконтрольний бойовиками терористичної організації «ЛНР».

Передбачаючи швидке взяття міста «Донбасом», терористи почали бомбити місто, у результаті чого від мінометних обстрілів загинула велика кількість мирних жителів та було зруйновано декілька багатоповерхівок.

У результаті сьогоднішнього бою «Донбас» знищив понад 100 терористів.

З боку батальйону втрати відсутні.

– Попасну звільнено. Бійці «Донбасу» разом з мером міста встановили прапор України над мерією та іншими адміністративними будівлями. Впевнений, вже найближчим часом у місті буде відновлено спокійне життя. Наступна наша мета – Первомайськ, – зазначив комбат «Донбасу» Семен Семенченко. Слава Україні!»

Війна не на сході, війна вже в Києві, в столичних лікарнях, в обласних лікарнях, у військових госпіталях, куди привозять скалічених молодих українських військових… Війна вже на заході, війна в кожній родині, війна вражає своїм смертоносним жалом серця і душі кожного з нас. Бо це наші сини, родичі, однокласники, наші українські воїни захищають рідну Україну від російських ницих зайд, від колорадів, зелених чоловічків, злочинців, найманих бандитів. «Це не наша війна!» – оголошуємо ми на всіх рівнях. Так, «Україна не починала цю війну». Але ми змушені захищати нашу цілісність, нашу незалежність. Щоб війна не руйнувала наші домівки, не вбивала наших мирних людей, дітей, не гнала нас в евакуацію, наші хлопці вимушені стріляти, захищатися і наступати. Ворог не залишив нам альтернативних шляхів вирішення проблеми. Ворог страшний і підступний. Але ж нам нестерпно боляче і страшно. Адже  наші найкращі, найвідважніші західняки повертаються додому інвалідами, або... не повертаються живими.

Російська пропаганда заполонила телеекрани жителів Сходу України ще з весни (та й не лише з весни). Мітинги на підтримку самопроголошених губернаторів та республік створювали красиву картинку для російського телебачення. Life News, Russia today, «Россия 24» та інші канали показували глядачам міфічні новини. Думку про те, що більшість населення зі сходу України підтримує Донецьку народну республіку, а влада в Києві є незаконною, вселяли в голови щодня, щогодини, залякуючи «бандерівцями зі Львова», що їдуть на Донбас задля знищення російськомовних.

Та те, що бойовикам байдуже у кого стріляти, стало очевидно для цілого світу 17 липня. Літак Боїнг-777 малайзійських авіаліній збили терористи в районі міста Торез Донецької області. Загинуло 298 людей, з них 83 дитини. 

«Як можна жити не маючи совісті, щоб вбити стількох людей?» – запитує мене бабуся, яка пережила війну 1941-45 років, не сподіваючись отримати якоїсь логічної відповіді на своє, рівно як і моє запитання.

Ні про Бога, ні про совість не йдеться… Вони відпрацьовують путінські  гроші, гроші «сім‘ї». Їм платять за кожного убитого…

Але як це пояснити мамі хлопця-героя чи його вісімдесятилітній бабусі? Не знаю … 

І вже зовсім не зрозуміло скільки часу ще потрібно, щоб вигнати, викинути всіх цих московських зайд з нашої землі? Але враховуючи успіхи наших хлопців, які з нуля відроджують українське військо і кожен день поступово звільняють міста та села від російських терористів, незламність прикордонників, які під постійним обстрілом рашистських військ залишаються вірні присязі, бійців 79 аеромобільної бригади, які вийшли з семиденного оточення під постійним обстрілом танків, «градів», мінометів зі сторони держави-постачальника терористів, хочеться сказати: «З нами Бог» і перемога буде наша.

 

Ірина ДОМАРЕЦЬКА

 

 

На фото: Ігор Черняк – третій зліва; бійці батальйону «Донбас» під час складення  присяги у селі Нові Петрівці під Києвом 23 червня. Ігор Черняк у захисній балаклаві

ТЕГИ: Путін, Ігор Черняк, газета, 34 номер
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Читайте також

0 Коментарів
Увійдіть, щоб залишити коментар.

Залишаючи коментар, будь ласка, пам'ятайте, що зміст і тон Вашого повідомлення можуть зачіпати почуття реальних людей, що безпосередньо чи опосередковано мають відношення до даної новини. Виявляйте також повагу та толерантність до своїх співрозмовників навіть у тому випадку, якщо Ви не поділяєте їхню думку. Ваша поведінка за умов свободи висловлювань та анонімності, наданих інтернетом, змінює не тільки віртуальний, але й реальний світ.

Користувачі, які порушують ці правила грубо або систематично, будуть заблоковані.

Ваше Ім'я:
Ваш E-Mail:
Введіть код:

ПОПУЛЯРНІ

Читані Коментовані Соціальні

Ми в соцмережах

ОПИТУВАННЯ

Чи готові ви платити більше податків заради порятунку України від кризи?
так, готовий затягнути пасок
ні, тільки не за мій рахунок

 
Реклама