Володимир Николишин: "Для розвитку багато важить спільна праця"

Тільки справжній художник вміє спіймати мить природи чи історії, ніби зупинивши час, показати емоції, передати атмосферу за допомогою фотографії. «Професіонал в сфері весільної зйомки, людина просто любить свою роботу і робить її бездоганно, фотограф від Бога», – так говорять сьогодні про золочівського фотохудожника Володимира Николишина. Я ж знаю Володимира Миколайовича як успішного підприємця і мецената, котрий завжди радо відгукується на потреби міста. Та насправді так було не завжди. Сьогодні, розмовляючи з Володимиром Миколайовичем, ми довідались чимало цікавого про його історію успіху та нелегкий шлях до нього.

– Володимире Миколайовичу, розкажіть з чого усе починалось, ви закінчували спеціалізований заклад?

– За освітою я ветеринар. Тривалий час працював за фахом – у Полянах, згодом у Золочівському водоканалі. Тоді ще на їх базі була верхова їзда і я як ветлікар дбав про спортивних коней. А фотографією я захоплювався з дитинства. Наприкінці дев’яностих вирішив остаточно зайнятись улюбленою справою. Моїм першим фотоапаратом був «Смена», згодом «Фед», «Зеніт». То ж почалось все 24 роки тому. У Золочеві було мало тих, хто займався фотосправою професійно. Тоді вже появились кольорові фотоплівки, а проявити їх і надрукувати фото у місті не було де. Потрібна була цифрова лазерна лабораторія. В ті тяжкі часи придбати таку вважалось за казку. І я для того, щоб проявити фотоплівку і надрукувати кольорове фото, їздив у Польщу...

– Аж у Польщу?

– Так, ви все правильно почули. Інколи бувало два-три рази в тиждень. Згодом купив в Олега Карпляка маленький кіоск, розміром 1,5х2 метри. У ньому він торгував валютою, а я хотів зробити «фотосалон». Хотілось робити щось цікаве і гарне, таке, якого не було у Золочеві, і яке я вже бачив у Польщі. Проте на такій малесенькій площі годі було розвернутись. Тоді придбав столик, величезні м’які іграшки... Багато золочів’ян мають фото свої та своїх дітей за цим столиком. Для багатьох дітей в той час м’яка іграшка залишалась мрією, а тут можна було з нею зробити світлину на пам’ять. Згодом цей кіоск перебудував, трохи збільшив площу...

– Тобто ви перестали їздити в Польщу друкувати фото і робили вже це самі?

– У Польщу їздив 18 років. За цей час чимало було різних подій: приємних і не дуже. На самому початку своєї діяльності познайомився із поляком, у нас зав’язались дружні стосунки, то ж коли їхав уже в наступні рази, їхав до нього в гості, а насправді як до себе додому. Згодом так розпорядилась доля, що він став моїм сватом. Початок моєї діяльності припав на «лихі дев’яності». Розгул рекету, черги на кордонах, інколи по дві доби стояли, «розбійники» на дорозі. Кожного разу їхав і переживав, як повернусь... Лише через багато років я зміг придбати власну цифрову лазерну лабораторію. А в той час поруч, де зараз книгарня, відкрився магазин «Foto quelle». Вони почали друкувати кольорові фото. Однак цей магазин не зміг конкурувати зі мною. Якість фотографій, зроблених на якісному обладнанні, була значно вищою, клієнти йшли у мій кіоск. І невдовзі Foto quelle закрився.

– Володимире Миколайовичу, фотосправа не єдиний напрямок, котрим ви займались.

– Звісно. Я намагався відповідати вимогам часу. Появилась мода на відеозйомку весіль, згодом урочистих подій. Купив відеокамеру і почав знімати весілля. Час не стояв на місці, все змінювалось, відеокасету замінили диски. Почалась ера цифрового фото і відео. Почав оцифровувати клієнтам відекасети, фотослайди. За цей час я зняв декілька тисяч весіль. І якщо раніше це було повне відео – шлюб, розписка, вітання, танці і знімання фати, то зараз молоді люди хочуть дещо більше. Тому доводиться постійно вдосконалюватись. Зараз ми монтуємо відеокліпи з нагоди освідчень, з розписки, весілля, а через рік – вже першу річницю... І все це має бути гарно, якісно, сучасно. І, найголовніше, у кількахвилинний ролик маємо вмістити безліч моментів. Тепер мені вже допомагають вдосконалюватись і постійно підштовхують до чогось нового мої сини. Вони обидва також закохані у фотовідеосправу і є професіоналами своєї справи не лише в Україні, а й в Європі. Якщо повертатись до тих послуг, котрі пропоную клієнту, то також слід зазначити, що пропонуємо багато цікавинок як для дорослих, так і для дітей – починаючи від фотоальбомів, футболок горняток, пазлів із фото до великих фотокартин на художньому полотні. Це дуже красиво дивиться і має значний попит на цей час.

– Зараз ви – успішний підприємець, фотомитець знаний далеко за межами Золочева. І ви знову перебудовуєте ваш кіоск. З тихою заздрістю про ваш кіоск поширюють чутки містом... Що це буде насправді?

– З початком реконструкції площі Вічевої виникло запитання, а що буде із кіосками, котрі тут розміщені. Мова не лише про мій, а й про два інші, котрі як і мій стоять тут більше двадцяти років. Я як підприємець 26 років справно сплачую за оренду земельної ділянки, сплачую всі податки, створив робочі місця і офіційно утримую працівників, відтак несу всі податкові навантаження, які передбачені чинним законодавством. Логічно, що ні я, ні мої сусіди не хотіли б кудись переїжджати, бо вважаємо, що за більш як чверть століття ведення в законний спосіб своєї діяльності, маємо право звертатись до депутатського корпусу та виконавчого комітету на продовження договорів оренди. І депутати та члени виконавчого комітету з розумінням поставились до нас і дали цей дозвіл. Нас включили в проект реконструкції площі Вічевої і генеральний проектувальник, котрим є «Укрдизайнгруп», розробив для нас проекти кіосків. Ці проекти погодив заслужений архітектор України Михайло Федик. Для нас це надзвичайно вартісні роботи. Однак, ми розуміємо, що наші кіоски в такому вигляді, як вони були до цього часу, на відреконструйованій площі стояти не можуть, тому дослухались до думки фахівців і встановлюємо їх відповідно до запропонованого проекту. Щодо чуток, то хочу наголосити, що це не є капітальне будівництво, як є біля міської ради чи біля третьої школи.. Ніхто на площі Вічевій не будує торгового центру чи магазину. Це всього лиш мала архітектурна форма – кіоск, котрий матиме гарний естетичний сучасний вигляд.

– Окрім того, знаю Вас як успішного підприємця, знаю ще і як людину, котра дуже активно долучається до різного роду ініціатив у нашому місті.

– Я живу у цьому місті і воно є для мене рідним. Я тішусь, що Золочів активно відроджується, бо за попередніх періодів такого у нас не було. Тішусь, коли маю можливість у середу долучитись до громадської толоки, котрі проходять у місті щосереди. Коли замостили центральну частину міста і ми всі побачили, яким красивим може бути Золочів, придбав для міста шість лав. Цікаво було очолити ініціативу і організувати підприємців до ремонту дороги у Золочеві. Пам’ятаєте, як у Золочів вперше приїхали матпатчери і розпочався ремонт дорожнього покриття? Тоді були кошти на якусь певну частину дороги. А так хотілось, щоб трохи в більшому об’ємі ями полатали. Тоді я організував хлопців і ми придбали кілька машин бітуму для міста. Окрім того взяв на себе ініціативу і щороку оновлюю скульптури Христа і самарянки біля підніжжя Золочівського замку, долучився до збору коштів на площу Вічеву. Розповідаю це все не для того, щоб похвалитись, а для того, щоб підштовхнути інших, бо для розвитку дуже багато важить спільна праця, праця на благо міста і громади. І ще помітив, що коли щиро віддаєш на громадське, то це обов’язково відгукується позитивом в особистому. І наш Золочів має чимало прикладів меценатства ще з часів Собеських. І дуже добре є, що ми можемо продовжити ці славні традиції меценатства.

– Дивлячись на Ваш запал, невичерпну енергію, все ж диву даюсь, у чому ж полягає секрет успіху?

– Переконаний, що успіх залежить від того, наскільки ти віддаєш. І мова не завжди про кошти, вкладені у бізнес. Це і меценатство, і власні зусилля. Потрібно віддаватись справі і тоді отримаєш те, чого бажаєш. Не дивлячись на розмаїття професій, потрібно займатися тим, що приносить задоволення. Взагалі робота в задоволення – це жодного дня без роботи. Тому я й обрав шлях фотографа.

Розмовляла Леся ГОРГОТА

 

 

 

<!-- [if gte mso 9]> Normal 0 21 false false false MicrosoftInternetExplorer4 <!-- [if gte mso 9]> <!-- [if gte mso 10]> /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Звичайна таблиця"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin:0cm; mso-para-margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:"Times New Roman"; mso-ansi-language:#0400; mso-fareast-language:#0400; mso-bidi-language:#0400;}