Було у баби Теклі І справжнє єдине кохання
Про такий ювілей можна тільки мріяти. Жителька села Богутин Золочівського району Текля Карабін 9 червня, у День Святого Духа, відсвяткувала свій 100-річний ювілей. Напередодні бабусю вітали односельчани та рідні, а уже в день самого ювілею завітали поважні гості – «Народна філармонія», у складі якої народна артистка України Раїса Недашківська, народний артист України Володимир Талашко, заслужена артистка України і просто внучка Леся Горова, заслужені артисти Наталія Павловська, Олександр Бублієнко, публіцист, ведучий Київського Майдану Володимир Гонський, лауреати всеукраїнських та міжнародних конкурсів Анжела Ярмолюк, Руслана Лоцман, Олександр Лоцман. Многаліття і щире благословення від настоятеля Святотроїцької церкви з Боярки отця Сергія. Отець Сергій також подарував дорогі і цінні дарунки – ікони миро та Благодатний Вогонь, привезені із Святої Землі. А легенда кіно Раїса Недашківська – хустку. Сама природа немов святкувала ювілей. І подарунок приготувала особливий – букет з ромашок, маків, волошок. Квітів, які пахнуть спогадами про минулі літа. Бабуся Текля зустрічала гостей у дворі словами:
– Ви до мене?
А на очах – сльози зворушення. Біля бабусі правнучки Ліда та Зорянка. Мов дві зірочки світились любов’ю, горнулись до її рук, тулились до щік, бо люблять бабусю і щиро радіють, що дав їй Бог діждатись такого величного ювілею.
Незважаючи на поважний вік, довгожителька не скаржиться на здоров’я, лише слух погіршився.
– Бабуся Текля, незважаючи на нелегке життя, ніколи не скаржилась ні на що, – розповідає внучка Леся Горова. – Скільки себе пам’ятаю, вона завжди говорила: «Мені ще так добре не було нігди, як зараз». Була оптимісткою і мене вчила: «Ніколи не нагинайся, не плач, будь сильна!» Та, зрештою, ці слова були напутніми не лише для мене, а й для рідних, односельчан, які часто приходили до неї за порадою. Часом дивуюсь, що баба не розуміє, коли у когось щось болить. Це напевне тому, що сама ніколи вона не хворіла. Так само їй ніколи не буває холодно. Покійний дідусь постійно хотів тепла, кутався, а баба не розуміла. «Шо ти туво сидиш запуганий, робиш цілу ніч тими ногами, як ткач,» – говорила. Або скаржиться хтось, що голова болить, а баба: «Та ти возьми ту голову помий, розчеши, вбери хустину і нічо тебе боліти не буде. А во я так роблю і мене ніц не болит!». Баба наша бойова, я б навіть сказала у чомусь авторитарна. Ми ж зазвичай прислухались до її порад, бо знали все одно вийде так, як вона скаже… А ще моя баба дуже багато молилась, була побожною дуже. У нас була закрита церква у радянські часи, то односельчани збирались тайком, баба правила службу. Напевне цей вік є нагородою бабі за її побожність та молитви.
Було у баби Теклі і справжнє єдине кохання, про яке згадує все життя. Батько видав заміж її за іншого. З чоловіком Богданом вони прожили мирне та спокійне життя. Та все ж вона все життя любила іншого, того, хто якось пішов у партизани і не повернувся… А перед смертю батько перепросив дочку за свій вчинок, який визначив усе її подальше життя.
Марія Горова, донька ювілярки:
– У родині їх було п’ятеро. Мама була першою, то все було на ній. Мусила сіяти, орати. Вона і на конях їхала, і зерно возила, і молотила… Часом, розповідала: коні змучувались, а вона працювала. Була не лише працьовитою, а й дуже здібною, мудрою дівчиною. На жаль, закінчила лише чотири класи польської школи. Вона дуже хотіла вчитися, але дід не мав грошей. Дід видав маму заміж, почали будувати хату. Я народилась, і сім’я перейшла жити у нову хату. Тяжко було, розпочалась колективізація. Мама з татом не хотіли в колгосп, ішли з дому, залишали нас з сестрою самих. До нас приходили, щоб ми записались у колгосп, виганяли зимою на холод… І одного разу я не витримала і підписала заяву на вступ до колгоспу. А потім почалось. Коні від нас забрали, стодолу забрали, кірат (устаткування для обмолочування зерна – авт.), жорна. Не пам’ятаю, щоб мама відпочивала. Ми лягали спати - вона ще працювала, просинались – уже працювала. Робота у колгоспі була виснажливою. Я приходила зі школи і йшла мамі помагати сапати буряки. Змучувалась, намагалась розігнути спину, а мама: «Як то розгинатися, люди сміятися будуть. Давай, давай працюй». Я часом думала чи то на коліна ставати, щоб легше, а мама не змучувалась. Маму поважали у селі, вона була депутатом селищної ради. Любила готувати. У неї все виходило: паски, калачі, хліб… Бувало, я міряю, рахую пропорції, а воно не виходить. А мама прийде і все вийде.
Ще пам’ятаю, що коли ми уроків не зробили, то нас мама не чіпала. Хотіла, щоб ми вчились. Але берегла світло, була ощадливою. Колись читала Хемінгуея, прикрила книжку підручником. Мама сварить: «Лягай спати, я задуваю лампу». «Я вчу уроки». Мама глянула і дозволила ще читати.
До 99 років мама жила сама, ми приїжджали на вихідні. А минулого року вона впала, зламала ребро і я вже тоді залишила роботу і переїхала до Богутина. Вона звикла бути сама. А ще дуже вольова і знає, що усе має бути так, як вона скаже. Вона ніколи не хворіла, ще кілька років тому вона брала воду і, не зважаючи на те, що надворі жовтень-листопад, ішла до стодоли митись. Зрозуміло, що у стодолі холодно, але то не заважало їй. Це лишилось в неї і до сьогодні. Зараз їй важко від того, що нею хтось опікується.
Столітній ювілей Теклі Карабін вилився у справжнє свято для односельчан, бо ж гості дали богутинцям та жителям сусідніх сіл двогодинний концерт біля Народного дому. Неймовірно багато емоцій, привітань, теплих слів лунало з уст народних і заслужених артистів України, а ще від онучки – Лесі Горової та її донечок Ліди і Зорянки. Гості залишили богутинцям не лише незвичні спогади, а й подарунки – диски із власними піснями, книгу Володимира Гонського «Людина і нація. Час воїнів». А щоб свято справді запам’яталось, учасники «Народної філармонії» виступили з ініціативою приїхати ще раз у це мальовниче село, якщо знайдеться хтось, хто відремонтує сільський клуб. Обіцяли завітати на відкриття оновленого осередку культури у селі, бо діток тут багато і вони мають десь черпати те, що не вмирає. Одразу ж знайшовся і меценат, який взяв на себе зобов’язання це зробити з умовою, що артисти таки приїдуть. Це – Юрій Олійник, виходець із села, який зараз проживає у Тернополі і завітав на ювілей довгожительки. а на завершення свята "Народна філармонія" "пішла в народ" і разом з богутинцями виконала Державний Гімн України. Справді цей день запам’ятається надовго, а баба Текля Карабін уже увійшла в історію села не лише як довгожителька, а й як жінка мудра, справедлива… Та й погодьтесь, так гучно всією громадою та ще й у колі таких знаменитих і поважних гостей мало хто святкує ювілеї.
«Наша українська справа» приєднується до усіх привітань, які лунали у цей день на честь ювілярки, і щиро зичить, щоб прожиті роки були скарбом, щоб у здоров’ї жила і помагала своїми порадами і надалі, а невичерпне джерело її мудрості залишилось у пам’яті наступних поколінь.
