Я в серці маю те, що не вмирає!

nus.in.ua, 21 лютого 2014, 03:05
0
2068
Роздрукувати
Я в серці маю те, що не вмирає!

Леся Українка… Хто вона, талановита, мужня і сильна, котра, беззаперечно, своїм талантом  і життям підноситься над світом і часом? Спробуємо прочитати про неї думки Івана Франка:

*Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як з уст сеї слабосилої хворої дівчини.

*Її поезія – то огнисте оскарження того дикого світу сваволі, під яким стогне Україна.

*Се талант сильний, наскрізь мужній, хоч не позбавлений жіночої грації і ніжності.

  * Поетеса залишається чи не одиноким мужчиною на всю новочасну соборну Україну.

 У свідомості багатьох людей  Леся Українка – жінка-революціонер із чоловічим характером,  «Жанна д'Арк нашої літератури» , яка «ломикаменем стояла напроти бурі в найхмарніші дні», а в її творах направду «сталь» переборює «ніжність». То ж за цим образом справжнього чоловіка-воїна дослідники та критики заховали образ красивої, ніжної, закоханої і нещасливої жінки?

 Десь почуті мною слова про те, що справжній поет не повинен бути щасливим, повністю відображають  долю Лесі Українки. Здається, вона народилася для щастя. Стільки талантів дав їй Бог! Але життєвий шлях виявився важким, тернистим, сповненим фізичного болю і душевних мук.

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач, в одруженні – Квітка) народилася 25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському. Її батько був поміщиком, володів землею в Чернігівській, Волинській і Полтавській губерніях.

Замолоду він захоплювався демократичними ідеями, був учасником студентських революційних гуртків. Проте з часом дещо переглянув свої погляди. Велику сім’ю треба було годувати, дітей учити, а тому він багато часу приділяв житейським справам, хоча ніколи не відходив від виховання своїх синів і дочок.

 Саме мама, письменниця Олена Пчілка, прищепила Лесі любов до рідної мови, адже батько зовсім не розмовляв українською. Від матері донька отримала все: талант, освіту, літературну долю. Олена придумала дочці псевдонім. А як можна виміряти горе матері, коли Леся захворіла невиліковною хворобою і мучилася від страшного болю, коли згорьована жінка чула несправедливу критику на твори любої доньки? Чи коли бачила, як без надії кохає Леся Сергія Мержинського і сама себе спалює тим коханням?... Ще зовсім молодою дівчиною Олена Пчілка дала собі слово, що народжені нею діти розмовлятимуть українською, будуть залучені до народної культури, – і дотримала його.

Величезний вплив на Лесю Українку мав її дядько Михайло Драгоманов, який у 1861 році разом з Тадеєм Рильським і Петром Косачем ніс труну з тілом Тараса Григоровича Шевченка.

Щастя Лесі в тому, що найрідніші люди завжди підтримували її, піклувалися про неї. Тридцять років вона боролося із невиліковною хворобою, і рідні люди, як могли, полегшували її страждання. Але жоден з них не міг захистити Лесю від неї самої.

Леся Українка безмежно любила свою землю, рідний край, Україну, яку часто змушена була покидати. Невимовна туга за батьківщиною, що звучить у вірші «Дим», і сьогодні не залишає байдужим  нікого, хто знає ціну розлуки з рідною домівкою:

Для нас у ріднім краю навіть дим

Солодкий та коханий…

А як сучасно, як актуально звучить запитання з поезії «Народ пророкові»:

Де є камінь такий на шляху,

Щоб на нього не збили ми ноги?

Чи бував нам проводар коли,

Що не вів манівцем без дороги?

Віра Лесі Українки у велич і неповторність кожної людини сьогодні ніби закликає всіх нас, українців, шанувати одне одного, не допустити ескалації конфлікту в Україні, бо загинуть люди, бо «…кожен з тих людей один і немає другого такого в цілім світі, нема, не було і не буде з правіку й до віку! І кожен з них іде, щоб уже не вертатись. І кожен з них має цілий світ в очах, і ніхто інший не має такого світу, і світ той гине навіки, як тільки погаснуть тії очі, і вже ніхто не відбудує його таким, як він був, хоч би настали міліарди нових світів.»

 Свої палкі почуття, філософське осмислення дійсності і глибокі роздуми над долею народу вона виражала в ліричних віршах, драматичних поемах і казках. Проте дуже довгий час Леся не виходила на дороги велелюдності зі своїм особистим. Дуже делікатна у цьому відношенні, свою радість, найінтимніші пориви жіночої душі зберігала глибоко в серці.

Вона любила його без міри, без краю. Це кохання було, ніби ніж у серці, вирви ніж – і серце стече кров’ю, перестане битися. Він той, хто умів рятувати її від самої себе. Він той, хто тремтячою рукою міг зняти все, що мучило й томило.

Сергій Мержинський був хворий на туберкульоз легенів, помирав у далекому Мінську і знав, що помирає. Чотири рази за 1901 рік Леся, перемагаючи власний біль, їздила в Мінськ. Мов на крилах, летіла вона до Сергія, бо знала, що потрібна йому, а він з егоїзмом помираючого просив Лесю написати листа іншій жінці про троянди його кохання, які ніколи не зів'януть. Цю чашу Леся випила до дна. Що може бути трагічніше: вмираючий знесилений чоловік і безнадійно закохана жінка все розуміють, але нічого не можуть змінити. Вони не вводили в оману ні себе, ні одне одного: Сергій знав, що Леся кохає його, а Леся знала, що його серце належить іншій жінці.

Тільки в хвилини особливого душевного напруження писала вона про своє особисте. У листі до Осипа Маковея Леся висловила свій погляд: «Невже справді, ми, поети, мусимо жити завжди «на розпутті великому» і віддати людям на осуд, скажу навіть на поталу – не тільки свої думки і свою роботу, а навіть все життя. Не знаю, як для кого, а для мене та хвилина, коли б я побачила свою докладну біографію в друку, була б найприкрішою хвилиною мого життя, дарма, що в моїй біографії не знайшлось би нічого ні особливо цікавого для людей, ні надто ганебного для мене самої».

Присвячена С. Мержинському лірика сторінка за сторінкою, рядок за рядком розкриває перед нами глибоку душевну драму Лесі Українки, яка закінчилась трагічно. Смерть чатувала поряд, невмолима й нездоланна:

Надто так мало жила я на світі,

Хочеться ще хоч би весну прожить.

Дайте востаннє побачити квіти,

Дайте побачить небесну блакить.

Ой, коли б я та й раніше те знала.

Милий, чого в тебе сльози течуть.

Годі, не треба! Тебе я кохала...

Пролісків, пролісків хай принесуть.

У ліричній поезії в прозі «Твої листи завжди пахнуть зав'ялими трояндами» вимальовується постать коханого, який так багато значив у житті поетеси: «Се нічого, що ти не обіймав мене ніколи, се нічого, що між нами не було і спогаду про поцілунки, о, я піду до тебе з найщільніших обіймів, від найсолодших поцілунків!» У дні смертельної недуги коханого з-під пера поетеси виходять пекучі строфи віршів: «Хотіла б я піснею стати», «Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти...», «Скажи мені, любий, куди мої сльози поділись?», «Я бачила, як ти хиливсь додолу», «То, може, станеться і друге диво...». За одну ніч біля смертельно хворого Леся Українка написала ліричну трагедію «Одержима». Але навіть у найтрагічніші хвилини Леся проявляє свій крицевий характер, залізну силу волі. Там, де сльози, там і сердечне очищення, там, де горе, нещастя, страждання, там і незламна надія. Майже у всіх перелічених вище віршах цей мотив проривається крізь сльози болю:

Стать над тобою і кликнуть до бою

Злую мару, що тебе забирає.

Взяти тебе в бою чи вмерти з тобою,

З нами хай щастя і горе вмирає.

Трагічність кохання Лесі Українки – в її силі. Вона страждала, як і всі нещасливі. Але навіть у трагічний час моральних тортур продовжувала писати, бо слово було її єдиним захистом від жорстокого і несправедливого світу.

А у шкільних підручниках нариси про життя і творчість видатних українських письменників заполонили штампи: «великий народний поет», «боровся за волю трудящих»…

  

Ірина ДОМАРЕЦЬКА

 

ТЕГИ: україна, Леся Українка, газета, №12
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Читайте також

0 Коментарів
Увійдіть, щоб залишити коментар.

Залишаючи коментар, будь ласка, пам'ятайте, що зміст і тон Вашого повідомлення можуть зачіпати почуття реальних людей, що безпосередньо чи опосередковано мають відношення до даної новини. Виявляйте також повагу та толерантність до своїх співрозмовників навіть у тому випадку, якщо Ви не поділяєте їхню думку. Ваша поведінка за умов свободи висловлювань та анонімності, наданих інтернетом, змінює не тільки віртуальний, але й реальний світ.

Користувачі, які порушують ці правила грубо або систематично, будуть заблоковані.

Ваше Ім'я:
Ваш E-Mail:
Введіть код:

ПОПУЛЯРНІ

Читані Коментовані Соціальні

Ми в соцмережах

ОПИТУВАННЯ

Як ви зберігаєте свої заощадження?
у доларах
у гривні
в євро
в іншій валюті
в різних валютах
у золоті
у цінних паперах
вкладаю у дорогі речі і нерухомість
мені немає чого відкладати, звожу кінці з кінцями

 
Реклама