Красива, милозвучна, рідна і сильна...

Свято було встановлене Указом президента України в 1997 році. Щороку 9 листопада ми відзначаємо державне свято – День української писемності та мови. За православним календарем це свято припадає на день вшанування пам'яті преподобного Нестора-літописця – основоположника давньоруської історіографії, ченця Києво-Печерського монастиря, послідовника творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія. Колись у день вшанування Нестора-літописця батьки віддавали дітей до школи, а потім ішли до церкви і ставили свічку перед образом преподобного, бо вірили, що він допоможе дитині отримати гарну освіту. Існує думка, що саме з діяльності преподобного Нестора і починається писемна українська мова. Тож день, коли вшановують цю видатну постать, недарма зробили Днем української писемності — адже це підкреслює, що наша мова зародилася багато століть тому і пройшла довгий шлях розвитку.

Натомість український народ упродовж кількох століть привчали до думки про вторинність, несамостійність нашої мови, нерідко називаючи її тільки діалектом. Однак, за гіпотезами лінгвістів, українська мова почала формуватися ще у VI–IX століттях. У різні періоди свого існування наша мова поєднувала в собі елементи давньоруської писемної мови, українсько-білоруської, слов'яноукраїнської, староукраїнської та церковнослов'янської.

Ви, безперечно, знаєте, що зачинателем сучасної української мови вважають І. Котляревського, а основоположником – Т. Шевченка. І, звісно ж, вам відомо про те, скільки заборон та утисків витримала наша мова, перш ніж стати державною мовою незалежної України. Чого вартий був тільки Валуєвський циркуляр 1863 року, який забороняв навчання, та також друк книжок українською мовою! А Емський указ 1876 року не дозволяв ще й ввозити україномовні книги до Російської імперії та видавати матеріали, перекладені на українську – навіть тексти для нот! Не найкращі часи переживала українська мова і за радянської влади – жорстокі репресії знищили величезну кількість інтелігентів, які прагнули розвивати нашу мову і культуру. Та й останні роки нашої незалежності не були найкращими в її історії.

Якщо українська мова пережила стільки ударів, то чи варто сумніватися у тому, що вона – сильна і самодостатня? А про те, яка вона красива, милозвучна, а головне – рідна, зайве й казати!

 Любімо і розвиваймо нашу мову, адже саме вона – одна з найяскравіших ознак українського народу, саме вона формує нашу сутність. Саме цією мовою ми думаємо, саме нею виражаємо свої найщиріші емоції. Тож вона – найцінніша часточка нас самих.

Віталій ЩУР