Атмосферу осені творимо переплетінням звуків і рухів

Недільний вечір Покрови тихим шелестом листя навколо затишної церкви Блаженного Миколая Чарнецького покликав своїх прихожан, а також тих, кому не чуже театральне мистецтво до перегляду осінньої думи у виконанні львівського театру «На світанку». Саме дійство – відтворення актрисами єдино золотої пори року – осені під назвою «Майже поле», вміло скомпоноване із безлічі чарівних звуків, історичних фактів, автентичних українських обрядів та пісень. Стилізовані самими учасницями театру «Туман яром, туман долиною», «Ой ти, місяцю», «Котився снопочок по полю», весільна обрядова пісня «Що в нашім селі новина», «Ах Українонько, бідна годинонька тепер твоя...», «Летить галка через балку» та «Київський марш» занурили, дали можливість відчути плинність осені повніше, аніж ми маємо змогу зробити це у своєму повсякденні. Окрім відтвореної учасницями музики, у атмосферу вистави органічно вливалась гра гітариста Володимира Рудика.
Споріднені течією Року осінні місяці несуть кожен своє та особливе у наш світ. Порою врожаю тішить Вересень, та зовсім незабаром у натомлену щоденною працею душу нашого народу вселяється трепетне очікування Жовтня і разом із ним найбільшого свята українського козацтва – Покрови Пресвятої Богородиці, за котрим неспішно настає крайній, передзимовий Листопад, висвітлюючи у календарі ім’я Архангела Михаїла, який уособлює перемогу добра над темними силами.
Актриси аматорського театру «На світанку» – Софія Дмитришин, Романа Пона і Вікторія Дерев'янко, яка також є його режисером, розповіли:
«Чому саме «осіння дума»? Тому що, для нас «дума» – це щось вічне, щось неповторне і «дуже наше», щось, що лине через століття та не втрачає свого сенсу… А «осіння дума» – це все те саме, лишень приправлене неймовірним колоритом, загорнуте у туманний настрій та наповнене подихом вітру і запахом зірваного листя. Атмосферу Осені творимо переплетінням різноманітних звуків і рухів, переливанням музики у тексти, сплітаючи осінні роздуми та старовинну українську пісню в єдине ціле… Подекуди виринають народні обряди і традиції та зникають межі, котрі розділяють цей світ і світ дивовижний, де твориться щось магічне. Так ми разом з глядачем поринаємо в осінню думу, котра гуляє безкраїм туманним полем».
Єва ТОЦЬКА
Фото автора