Довіра є найбільшим нашим надбанням
Напередодні Дня Незалежності України розмова із міським головою м.
Золочева Ігорем Гриньковим.
– Ігоре, можна довго перераховувати позитивні зміни в житті громади
міста з твоїм приходом на посаду міського голови. Це тішить мешканців,
бентежить тих, хто давно не відвідував Золочів. Скажи, що вважаєш найбільшим
здобутком в житті громади, найбільш успішним реалізованим проектом?
– В моєму розумінні це аж ніяк не матеріальні речі, не ремонти доріг
чи будинків. Місто – це живий організм. Це люди, а кожна людина по своєму
унікальна. Це багато різних, часом протилежних думок та інтересів.
Підлаштовуватись під кожного – не вийде і буде неправильно.
Дуже важливо бути самим собою, бути чесним із людьми, зуміти об’єднати
їх в одну громаду, відчути колективну силу цієї громади. А це можливо зробити
лише тоді, коли є довіра. Як на мене, саме довіра є найбільшим нашим надбанням.
Люди виказали її мені на виборах, коли мене обрали. І я, в свою чергу, мушу
виправдати їх очікування у повсякденній праці. Взаємини побудовані на довірі –
це ключ до успіху в управлінні чи то громадою, чи державою.
– Успіху в державі прагнуть всі: Президент України, політики.
Напередодні наступних виборів прагнуть завоювати народну
довіру. Кандидати в Президенти України задовго до старту виборчої кампанії
засмічують міста та села бордами із новими стратегіями. Який рецепт успіху від
тебе?
– На мою думку, український політик – це особа, котра ставить добробут
і щастя народу вище за власні інтереси. Дайте відповідь, скільки таких у
Верховній Раді України, уряді, серед лідерів політичних партій? Сумно, бо дуже
мало. Але все ж є! Всі ми народжені вільними. Історія вільних людей написана не
випадком, а вибором – їхнім вибором. Отже, саме від нас, а не від політиків,
залежить, коли закінчиться війна, коли ми зможемо гідно заробляти в Україні, а
не піднімати економіку усіх європейських держав.
Важлива складова успіху – щоденна клопітка праця. Вона поглинає
повністю – це спосіб життя. А ще в роботі з людьми треба багато терпіння.
Звичайно, що завжди легше працювати, коли любиш свою роботу, а в моїй ситуації
– це любити людей різних: мудрих і ще мудріших. В них, людях, треба бачити і
розвивати найкраще. Якось вичитав, що в одному з африканських племен, якщо
чоловік зробив щось погане, то його не карають, а збираються всім племенем і
всі разом повторюють вголос, що цей чоловік зробив доброго. В них це працює і
людина виправляється. От що значить єнергія громада!
То може нам цей досвід запозичити у вирішенні деяких наших питань,
зокрема повернення у власність громади незаконно забраної землі на площі
Вічевій? В нашій ситуації це трохи задавнено, але реально. Уявіть, якби на один
час до самобуду прийшли б тих декілька тисяч мешканців, котрі поставили свої
підписи проти цього свавілля. Питання відразу було б вирішене. Але маємо з
честю пройти і це випробовування. Ми вже перемогли, бо показали на весь світ
бездіяльних та корумпованих чиновників. Ми винесли на загальний осуд безчесних
суддів, котрим не місце в судовій системі. В народі кажуть, що даремно
будівничий будує, якщо Господь не будує. Можна підкупити безчесного суддю, але
ні за які гроші не купити поваги і довіри людей.
– Ігоре, ми переживали за тебе під час тривалого голодування. Як ти
зумів так довго терпіти голод, чи було важко і як почуваєшся зараз?
– Оголошення безстрокового голодування з моєї сторони було кроком
відчаю. Судіть самі – мене громада наділила повноваженнями, і я, насамперед,
відповідальний за стан справ у місті. Однак, в законний спосіб, через
бездіяльність різних державних посадовців не міг зупинити самобуд, який ріс у
нас на очах. Шахраї на посадах бояться публічності, бояться, що про їх
незаконну діяльність дізнаються усі і таки прийдеться відповідати.
Чи було мені важко терпіти голод – так. За 33 дні голодування я
втратив 26 кг
ваги тіла. Це однозначно шкода для організму. Що допомагало – лише підтримка
людей. Один поважний чоловік сказав мені, що для мене це найкращий час
перевірити, хто є хто, перевірити своїх друзів, щоб подивитись з ким дальше йти
по життю. Я вдячний йому за таку пораду. Дійсно, багато хто з тих, що пили зі
мною каву до того, за 33 дні мого голодування не знайшли часу прийти і
підтримати мене і громаду, не знайшли часу навіть зателефонувати, хоча дзвінків
було зі всього світу. Така правда життя. Нещодавно один депутат розказав, що
пліткують, начебто я зійшов з розуму, бо так перейнявся цією проблемою. Коли ти вболіваєш за справу, яку тобі
довірила громада, не можна не перейматися таким важливим питанням, як самобуд
на площі Вічевій, бо це – серце міста, це – історичний ареал. Відповів йому, що
я таки змінився – втратив пам'ять на деякі прізвища і видалив багато номерів зі
своєї телефонної книжки.
Старенька мешканка міста перестріла мене і сказала, що за станом
здоров’я не може приходити на підтримку наших мирних акцій протесту, але
кожного дня молиться за мене, просить у Господа, щоб дав мені сили вистояти і
перемогти. Хіба можна мріяти про щось більше, ніж коли прості люди моляться за
тебе. Разом з тим, я не тримаю ні на кого гніву. Гнів – це кислота, яка може
заподіяти більше шкоди посудині, в якій перебуває, ніж предмету, на який може
вихлюпнутися. Кожен робить свій вибір, у кожного своя дорога. Якщо Бог хоче
зробити тебе щасливим, то він веде тебе найважчою дорогою, тому що легких
шляхів до щастя не буває.
– Чи є хвилина на читання книг, інші захоплення?
– Я багато читаю, обов'язково в одній з кімнат будинку зроблю бібліотеку, де можна було б на полиці гарно
виставити книги. Якраз завершив читати книгу Тімоті Снайдера «Перетворення
націй». Намагаюся більше зрозуміти історію. Читаю Лі Куан Ю «Історія Сингапуру
1965–2000». Книги, то мудрість людства. Варто не лише читати, але й
викрористовувати прочитане.
– Що для тебе Незалежність України? Які побажання сьогодні стають
найактуальнішими для нас – українців?
– По життю я оптиміст, я вірю в наш завтрашній день, бо дуже хочу жити
в сильній, а отже незалежній Україні. І так скаже кожен, якщо його запитати.
Натомість за 27 років незалежності ми втратили 10 мільйонів українців. А це чи
не 500 таких міст як Золочів. Ми розплодили в державі шалену корупцію. Ми
говоримо, що Україна – соціальна держава. Натомість, в той час, коли державні
мужі в умовах війни своє дозвілля проводять на Мальдівах…, частина тих, хто
віддав свій продуктивний вік країні, практично голодують. В державі ніби два
паралельних світи: один – сильні духом патріоти живуть в окопах на Сході,
боронячи наш суверенітет від російського агресора, інші живуть в нічних клубах,
ніби їх це не стосується. Для того, щоб отримати черговий транш кредиту МВФ,
нам диктують умови стосовно цін на комунальні послуги, котрі і так є для
багатьох верств населення неспіврозмірні
стосовно їхніх доходів. Сусідні держави диктують нам умови, яке законодавство
ми маємо приймати, якою мовою навчати наших дітей… І цей перелік можна продовжувати
без кінця. Саме собою проситься питання: то чому так сталося? Яка
відповідальність тих, хто керував державою? Яка наша з вами відповідальність?
Чи ми насправді незалежні? Наскільки ми незалежні? І замість того, щоб
зрозуміти загрози та виклики, які стоять сьогодні перед українським народом, ми
знов намагаємося пристосуватись, масово вступаємося з рідної хати в пошуках
кращої долі, щоб там перечекати і, як в тому анекдоті, дати можливість всім,
крім нас, українців, збудувати для нас сильну і незалежну Україну. А може ми
боягузи? А пафос про любов до України,
вишита сорочка, і рука на серці під час виконання державного гімну – це маска,
щоб приховати свій страх, свою лінь чи байдужість. Кажуть, що людиною керує страх
або совість. У житті немає нічого такого, чого б можна було боятись. Потрібно
лише в усьому добре розібратися і зрозуміти. І якщо ви відчуваєте себе вільною
людиною, громадянином незалежної Української держави, якщо ви побороли свій
страх, запитайте у своєї совісті: що я роблю для того, щоб Україна була
направду сильною і незалежною державою? Я закликаю вас вірити, жити, боротися і
перемагати. І найбільша перемога кожного з нас – це перемога над самим собою,
розуміння своєї місії, своєї відповідальності у побудові сильної Української
держави. В єдності – наша сила! Вітаю вас усіх з Днем Незалежності України!
Розмовляла
Леся ГОРГОТА
Напередодні Дня Незалежності України розмова із міським головою м. Золочева
Ігорем Гриньковим.
– Ігоре, можна довго перераховувати позитивні зміни в житті громади міста
з твоїм приходом на посаду міського голови. Це тішить мешканців, бентежить тих,
хто давно не відвідував Золочів. Скажи, що вважаєш найбільшим здобутком в житті
громади, найбільш успішним реалізованим проектом?
– В моєму розумінні це аж ніяк не матеріальні речі, не ремонти доріг чи
будинків. Місто – це живий організм. Це люди, а кожна людина по своєму унікальна.
Це багато різних, часом протилежних думок та інтересів. Підлаштовуватись під кожного
– не вийде і буде неправильно.
Дуже важливо бути самим собою, бути чесним із людьми, зуміти об’єднати
їх в одну громаду, відчути колективну силу цієї громади. А це можливо зробити лише
тоді, коли є довіра. Як на мене, саме довіра є найбільшим нашим надбанням. Люди
виказали її мені на виборах, коли мене обрали. І я, в свою чергу, мушу виправдати
їх очікування у повсякденній праці. Взаємини побудовані на довірі – це ключ до успіху
в управлінні чи то громадою, чи державою.
– Успіху в державі прагнуть всі: Президент України, політики. Напередодні
наступних виборів прагнуть завойовати народну довіру. Кандидати в Президенти України
задовго до старту виборчої кампанії засмічують міста та села бордами із новими стратегіями.
Який рецепт успіху від тебе?
– На мою думку, український політик – це особа, котра ставить добробут
і щастя народу вище за власні інтереси. Дайте відповідь, скільки таких у Верховній
Раді України, уряді, серед лідерів політичних партій? Сумно, бо дуже мало. Але все
ж є! Всі ми народжені вільними. Історія вільних людей написана не випадком, а вибором
– їхнім вибором. Отже, саме від нас, а не від політиків, залежить, коли закінчиться
війна, коли ми зможемо гідно заробляти в Україні, а не піднімати економіку усіх
європейських держав.
Важлива складова успіху – щоденна клопітка праця. Вона поглинає повністю
– це спосіб життя. А ще в роботі з людьми треба багато терпіння. Звичайно, що завжди
легше працювати, коли любиш свою роботу, а в моїй ситуації – це любити людей різних:
мудрих і ще мудріших. В них, людях, треба бачити і розвивати найкраще. Якось вичитав,
що в одному з африканських племен, якщо чоловік зробив щось погане, то його не карають,
а збираються всім племенем і всі разом повторюють вголос, що цей чоловік зробив
доброго. В них це працює і людина виправляється. От що значить єнергія громада!
То може нам цей досвід запозичити у вирішенні деяких наших питань, зокрема
повернення у власність громади незаконно забраної землі на площі Вічевій? В нашій
ситуації це трохи задавнено, але реально. Уявіть, якби на один час до самобуду прийшли
б тих декілька тисяч мешканців, котрі поставили свої підписи проти цього свавілля.
Питання відразу було б вирішене. Але маємо з честю пройти і це випробовування. Ми
вже перемогли, бо показали на весь світ бездіяльних та корумпованих чиновників.
Ми винесли на загальний осуд безчесних суддів, котрим не місце в судовій системі.
В народі кажуть, що даремно будівничий будує, якщо Господь не будує. Можна підкупити
безчесного суддю, але ні за які гроші не купити поваги і довіри людей.
– Ігоре, ми переживали за тебе під час тривалого голодування. Як ти зумів
так довго терпіти голод, чи було важко і як почуваєшся зараз?
– Оголошення безстрокового голодування з моєї сторони було кроком відчаю.
Судіть самі – мене громада наділила повноваженнями, і я, насамперед, відповідальний
за стан справ у місті. Однак, в законний спосіб, через бездіяльність різних державних
посадовців не міг зупинити самобуд, який ріс у нас на очах. Шахраї на посадах бояться
публічності, бояться, що про їх незаконну діяльність дізнаються усі і таки прийдеться
відповідати.
Чи було мені важко терпіти голод – так. За 33 дні голодування я втратив
26 кг ваги
тіла. Це однозначно шкода для організму. Що допомагало – лише підтримка людей. Один
поважний чоловік сказав мені, що для мене це найкращий час перевірити, хто є хто,
перевірити своїх друзів, щоб подивитись з ким дальше йти по життю. Я вдячний йому
за таку пораду. Дійсно, багато хто з тих, що пили зі мною каву до того, за 33 дні
мого голодування не знайшли часу прийти і підтримати мене і громаду, не знайшли
часу навіть зателефонувати, хоча дзвінків було зі всього світу. Така правда життя.
Нещодавно один депутат розказав, що пліткують, начебто я зійшов з розуму, бо так
перейнявся цією проблемою. Коли ти вболіваєш
за справу, яку тобі довірила громада, не можна не перейматися таким важливим питанням,
як самобуд на площі Вічевій, бо це – серце міста, це – історичний ареал. Відповів
йому, що я таки змінився – втратив пам'ять на деякі прізвища і видалив багато номерів
зі своєї телефонної книжки.
Старенька мешканка міста перестріла мене і сказала, що за станом здоров’я
не може приходити на підтримку наших мирних акцій протесту, але кожного дня молиться
за мене, просить у Господа, щоб дав мені сили вистояти і перемогти. Хіба можна мріяти
про щось більше, ніж коли прості люди моляться за тебе. Разом з тим, я не тримаю
ні на кого гніву. Гнів – це кислота, яка може заподіяти більше шкоди посудині, в
якій перебуває, ніж предмету, на який може вихлюпнутися. Кожен робить свій вибір,
у кожного своя дорога. Якщо Бог хоче зробити тебе щасливим, то він веде тебе найважчою
дорогою, тому що легких шляхів до щастя не буває.
– Чи є хвилина на читання книг, інші захоплення?
– Я багато читаю, обовязково в одній з кімнат будинку зроблю бібліотеку, де можна було б на полиці гарно виставити
книги. Якраз завершив читати книгу Тімоті Снайдера «Перетворення націй». Намагаюся
більше зрозуміти історію. Читаю Лі Куан Ю «Історія Сингапуру 1965–2000». Книги,
то мудрість людства. Варто не лише читати, але й викрористовувати прочитане.
– Що для тебе Незалежність України? Які побажання сьогодні стають найактуальнішими
для нас – українців?
– По життю я оптиміст, я вірю в наш завтрашній день, бо дуже хочу жити
в сильній, а отже незалежній Україні. І так скаже кожен, якщо його запитати. Натомість
за 27 років незалежності ми втратили 10 мільйонів українців. А це чи не 500 таких
міст як Золочів. Ми розплодили в державі шалену корупцію. Ми говоримо, що Україна
– соціальна держава. Натомість, в той час, коли державні мужі в умовах війни своє
дозвілля проводять на Мальдівах…, частина тих, хто віддав свій продуктивний вік
країні, практично голодують. В державі ніби два паралельних світи: один – сильні
духом патріоти живуть в окопах на Сході, боронячи наш суверенітет від російського
агресора, інші живуть в нічних клубах, ніби їх це не стосується. Для того, щоб отримати
черговий транш кредиту МВФ, нам диктують умови стосовно цін на комунальні послуги,
котрі і так є для багатьох верств населення
неспіврозмірні стосовно їхніх доходів. Сусідні держави диктують нам умови,
яке законодавство ми маємо приймати, якою мовою навчати наших дітей… І цей перелік
можна продовжувати без кінця. Саме собою проситься питання: то чому так сталося?
Яка відповідальність тих, хто керував державою? Яка наша з вами відповідальність?
Чи ми насправді незалежні? Наскільки ми незалежні? І замість того, щоб зрозуміти
загрози та виклики, які стоять сьогодні перед українським народом, ми знов намагаємося
пристосуватись, масово вступаємося з рідної хати в пошуках кращої долі, щоб там
перечекати і, як в тому анекдоті, дати можливість всім, крім нас, українців, збудувати
для нас сильну і незалежну Україну. А може ми боягузи? А пафос про любов до України, вишита сорочка,
і рука на серці під час виконання державного гімну – це маска, щоб приховати свій
страх, свою лінь чи байдужість. Кажуть, що людиною керує страх або совість. У житті
немає нічого такого, чого б можна було боятись. Потрібно лише в усьому добре розібратися
і зрозуміти. І якщо ви відчуваєте себе вільною людиною, громадянином незалежної
Української держави, якщо ви побороли свій страх, запитайте у своєї совісті: що
я роблю для того, щоб Україна була направду сильною і незалежною державою? Я закликаю
вас вірити, жити, боротися і перемагати. І найбільша перемога кожного з нас – це
перемога над самим собою, розуміння своєї місії, своєї відповідальності у побудові
сильної Української держави. В єдності – наша сила! Вітаю вас усіх з Днем Незалежності
України!
Розмовляла
Леся ГОРГОТА