Довіра є найбільшим нашим надбанням

Напередодні Дня Незалежності України розмова із міським головою м. Золочева Ігорем Гриньковим.
– Ігоре, можна довго перераховувати позитивні зміни в житті громади міста з твоїм приходом на посаду міського голови. Це тішить мешканців, бентежить тих, хто давно не відвідував Золочів. Скажи, що вважаєш найбільшим здобутком в житті громади, найбільш успішним реалізованим проектом?
– В моєму розумінні це аж ніяк не матеріальні речі, не ремонти доріг чи будинків. Місто – це живий організм. Це люди, а кожна людина по своєму унікальна. Це багато різних, часом протилежних думок та інтересів. Підлаштовуватись під кожного – не вийде і буде неправильно.
Дуже важливо бути самим собою, бути чесним із людьми, зуміти об’єднати їх в одну громаду, відчути колективну силу цієї громади. А це можливо зробити лише тоді, коли є довіра. Як на мене, саме довіра є найбільшим нашим надбанням. Люди виказали її мені на виборах, коли мене обрали. І я, в свою чергу, мушу виправдати їх очікування у повсякденній праці. Взаємини побудовані на довірі – це ключ до успіху в управлінні чи то громадою, чи державою.
– Успіху в державі прагнуть всі: Президент України, політики. Напередодні наступних виборів прагнуть завоювати народну довіру. Кандидати в Президенти України задовго до старту виборчої кампанії засмічують міста та села бордами із новими стратегіями. Який рецепт успіху від тебе?
– На мою думку, український політик – це особа, котра ставить добробут і щастя народу вище за власні інтереси. Дайте відповідь, скільки таких у Верховній Раді України, уряді, серед лідерів політичних партій? Сумно, бо дуже мало. Але все ж є! Всі ми народжені вільними. Історія вільних людей написана не випадком, а вибором – їхнім вибором. Отже, саме від нас, а не від політиків, залежить, коли закінчиться війна, коли ми зможемо гідно заробляти в Україні, а не піднімати економіку усіх європейських держав.
Важлива складова успіху – щоденна клопітка праця. Вона поглинає повністю – це спосіб життя. А ще в роботі з людьми треба багато терпіння. Звичайно, що завжди легше працювати, коли любиш свою роботу, а в моїй ситуації – це любити людей різних: мудрих і ще мудріших. В них, людях, треба бачити і розвивати найкраще. Якось вичитав, що в одному з африканських племен, якщо чоловік зробив щось погане, то його не карають, а збираються всім племенем і всі разом повторюють вголос, що цей чоловік зробив доброго. В них це працює і людина виправляється. От що значить єнергія громада!
То може нам цей досвід запозичити у вирішенні деяких наших питань, зокрема повернення у власність громади незаконно забраної землі на площі Вічевій? В нашій ситуації це трохи задавнено, але реально. Уявіть, якби на один час до самобуду прийшли б тих декілька тисяч мешканців, котрі поставили свої підписи проти цього свавілля. Питання відразу було б вирішене. Але маємо з честю пройти і це випробовування. Ми вже перемогли, бо показали на весь світ бездіяльних та корумпованих чиновників. Ми винесли на загальний осуд безчесних суддів, котрим не місце в судовій системі. В народі кажуть, що даремно будівничий будує, якщо Господь не будує. Можна підкупити безчесного суддю, але ні за які гроші не купити поваги і довіри людей.
– Ігоре, ми переживали за тебе під час тривалого голодування. Як ти зумів так довго терпіти голод, чи було важко і як почуваєшся зараз?
– Оголошення безстрокового голодування з моєї сторони було кроком відчаю. Судіть самі – мене громада наділила повноваженнями, і я, насамперед, відповідальний за стан справ у місті. Однак, в законний спосіб, через бездіяльність різних державних посадовців не міг зупинити самобуд, який ріс у нас на очах. Шахраї на посадах бояться публічності, бояться, що про їх незаконну діяльність дізнаються усі і таки прийдеться відповідати.
Чи було мені важко терпіти голод – так. За 33 дні голодування я втратив 26 кг ваги тіла. Це однозначно шкода для організму. Що допомагало – лише підтримка людей. Один поважний чоловік сказав мені, що для мене це найкращий час перевірити, хто є хто, перевірити своїх друзів, щоб подивитись з ким дальше йти по життю. Я вдячний йому за таку пораду. Дійсно, багато хто з тих, що пили зі мною каву до того, за 33 дні мого голодування не знайшли часу прийти і підтримати мене і громаду, не знайшли часу навіть зателефонувати, хоча дзвінків було зі всього світу. Така правда життя. Нещодавно один депутат розказав, що пліткують, начебто я зійшов з розуму, бо так перейнявся цією проблемою.  Коли ти вболіваєш за справу, яку тобі довірила громада, не можна не перейматися таким важливим питанням, як самобуд на площі Вічевій, бо це – серце міста, це – історичний ареал. Відповів йому, що я таки змінився – втратив пам'ять на деякі прізвища і видалив багато номерів зі своєї телефонної книжки.
Старенька мешканка міста перестріла мене і сказала, що за станом здоров’я не може приходити на підтримку наших мирних акцій протесту, але кожного дня молиться за мене, просить у Господа, щоб дав мені сили вистояти і перемогти. Хіба можна мріяти про щось більше, ніж коли прості люди моляться за тебе. Разом з тим, я не тримаю ні на кого гніву. Гнів – це кислота, яка може заподіяти більше шкоди посудині, в якій перебуває, ніж предмету, на який може вихлюпнутися. Кожен робить свій вибір, у кожного своя дорога. Якщо Бог хоче зробити тебе щасливим, то він веде тебе найважчою дорогою, тому що легких шляхів до щастя не буває.
– Чи є хвилина на читання книг, інші захоплення?
– Я багато читаю, обов'язково в одній з кімнат будинку зроблю  бібліотеку, де можна було б на полиці гарно виставити книги. Якраз завершив читати книгу Тімоті Снайдера «Перетворення націй». Намагаюся більше зрозуміти історію. Читаю Лі Куан Ю «Історія Сингапуру 1965–2000». Книги, то мудрість людства. Варто не лише читати, але й викрористовувати прочитане.
– Що для тебе Незалежність України? Які побажання сьогодні стають найактуальнішими для нас – українців?
– По життю я оптиміст, я вірю в наш завтрашній день, бо дуже хочу жити в сильній, а отже незалежній Україні. І так скаже кожен, якщо його запитати. Натомість за 27 років незалежності ми втратили 10 мільйонів українців. А це чи не 500 таких міст як Золочів. Ми розплодили в державі шалену корупцію. Ми говоримо, що Україна – соціальна держава. Натомість, в той час, коли державні мужі в умовах війни своє дозвілля проводять на Мальдівах…, частина тих, хто віддав свій продуктивний вік країні, практично голодують. В державі ніби два паралельних світи: один – сильні духом патріоти живуть в окопах на Сході, боронячи наш суверенітет від російського агресора, інші живуть в нічних клубах, ніби їх це не стосується. Для того, щоб отримати черговий транш кредиту МВФ, нам диктують умови стосовно цін на комунальні послуги, котрі і так є для багатьох верств населення  неспіврозмірні стосовно їхніх доходів. Сусідні держави диктують нам умови, яке законодавство ми маємо приймати, якою мовою навчати наших дітей… І цей перелік можна продовжувати без кінця. Саме собою проситься питання: то чому так сталося? Яка відповідальність тих, хто керував державою? Яка наша з вами відповідальність? Чи ми насправді незалежні? Наскільки ми незалежні? І замість того, щоб зрозуміти загрози та виклики, які стоять сьогодні перед українським народом, ми знов намагаємося пристосуватись, масово вступаємося з рідної хати в пошуках кращої долі, щоб там перечекати і, як в тому анекдоті, дати можливість всім, крім нас, українців, збудувати для нас сильну і незалежну Україну. А може ми боягузи?  А пафос про любов до України, вишита сорочка, і рука на серці під час виконання державного гімну – це маска, щоб приховати свій страх, свою лінь чи байдужість. Кажуть, що людиною керує страх або совість. У житті немає нічого такого, чого б можна було боятись. Потрібно лише в усьому добре розібратися і зрозуміти. І якщо ви відчуваєте себе вільною людиною, громадянином незалежної Української держави, якщо ви побороли свій страх, запитайте у своєї совісті: що я роблю для того, щоб Україна була направду сильною і незалежною державою? Я закликаю вас вірити, жити, боротися і перемагати. І найбільша перемога кожного з нас – це перемога над самим собою, розуміння своєї місії, своєї відповідальності у побудові сильної Української держави. В єдності – наша сила! Вітаю вас усіх з Днем Незалежності України!
 
 
Розмовляла Леся ГОРГОТА
Напередодні Дня Незалежності України розмова із міським головою м. Золочева Ігорем Гриньковим.
– Ігоре, можна довго перераховувати позитивні зміни в житті громади міста з твоїм приходом на посаду міського голови. Це тішить мешканців, бентежить тих, хто давно не відвідував Золочів. Скажи, що вважаєш найбільшим здобутком в житті громади, найбільш успішним реалізованим проектом?
– В моєму розумінні це аж ніяк не матеріальні речі, не ремонти доріг чи будинків. Місто – це живий організм. Це люди, а кожна людина по своєму унікальна. Це багато різних, часом протилежних думок та інтересів. Підлаштовуватись під кожного – не вийде і буде неправильно.
Дуже важливо бути самим собою, бути чесним із людьми, зуміти об’єднати їх в одну громаду, відчути колективну силу цієї громади. А це можливо зробити лише тоді, коли є довіра. Як на мене, саме довіра є найбільшим нашим надбанням. Люди виказали її мені на виборах, коли мене обрали. І я, в свою чергу, мушу виправдати їх очікування у повсякденній праці. Взаємини побудовані на довірі – це ключ до успіху в управлінні чи то громадою, чи державою.
– Успіху в державі прагнуть всі: Президент України, політики. Напередодні наступних виборів прагнуть завойовати народну довіру. Кандидати в Президенти України задовго до старту виборчої кампанії засмічують міста та села бордами із новими стратегіями. Який рецепт успіху від тебе?
– На мою думку, український політик – це особа, котра ставить добробут і щастя народу вище за власні інтереси. Дайте відповідь, скільки таких у Верховній Раді України, уряді, серед лідерів політичних партій? Сумно, бо дуже мало. Але все ж є! Всі ми народжені вільними. Історія вільних людей написана не випадком, а вибором – їхнім вибором. Отже, саме від нас, а не від політиків, залежить, коли закінчиться війна, коли ми зможемо гідно заробляти в Україні, а не піднімати економіку усіх європейських держав.
Важлива складова успіху – щоденна клопітка праця. Вона поглинає повністю – це спосіб життя. А ще в роботі з людьми треба багато терпіння. Звичайно, що завжди легше працювати, коли любиш свою роботу, а в моїй ситуації – це любити людей різних: мудрих і ще мудріших. В них, людях, треба бачити і розвивати найкраще. Якось вичитав, що в одному з африканських племен, якщо чоловік зробив щось погане, то його не карають, а збираються всім племенем і всі разом повторюють вголос, що цей чоловік зробив доброго. В них це працює і людина виправляється. От що значить єнергія громада!
То може нам цей досвід запозичити у вирішенні деяких наших питань, зокрема повернення у власність громади незаконно забраної землі на площі Вічевій? В нашій ситуації це трохи задавнено, але реально. Уявіть, якби на один час до самобуду прийшли б тих декілька тисяч мешканців, котрі поставили свої підписи проти цього свавілля. Питання відразу було б вирішене. Але маємо з честю пройти і це випробовування. Ми вже перемогли, бо показали на весь світ бездіяльних та корумпованих чиновників. Ми винесли на загальний осуд безчесних суддів, котрим не місце в судовій системі. В народі кажуть, що даремно будівничий будує, якщо Господь не будує. Можна підкупити безчесного суддю, але ні за які гроші не купити поваги і довіри людей.
– Ігоре, ми переживали за тебе під час тривалого голодування. Як ти зумів так довго терпіти голод, чи було важко і як почуваєшся зараз?
– Оголошення безстрокового голодування з моєї сторони було кроком відчаю. Судіть самі – мене громада наділила повноваженнями, і я, насамперед, відповідальний за стан справ у місті. Однак, в законний спосіб, через бездіяльність різних державних посадовців не міг зупинити самобуд, який ріс у нас на очах. Шахраї на посадах бояться публічності, бояться, що про їх незаконну діяльність дізнаються усі і таки прийдеться відповідати.
Чи було мені важко терпіти голод – так. За 33 дні голодування я втратив 26 кг ваги тіла. Це однозначно шкода для організму. Що допомагало – лише підтримка людей. Один поважний чоловік сказав мені, що для мене це найкращий час перевірити, хто є хто, перевірити своїх друзів, щоб подивитись з ким дальше йти по життю. Я вдячний йому за таку пораду. Дійсно, багато хто з тих, що пили зі мною каву до того, за 33 дні мого голодування не знайшли часу прийти і підтримати мене і громаду, не знайшли часу навіть зателефонувати, хоча дзвінків було зі всього світу. Така правда життя. Нещодавно один депутат розказав, що пліткують, начебто я зійшов з розуму, бо так перейнявся цією проблемою.  Коли ти вболіваєш за справу, яку тобі довірила громада, не можна не перейматися таким важливим питанням, як самобуд на площі Вічевій, бо це – серце міста, це – історичний ареал. Відповів йому, що я таки змінився – втратив пам'ять на деякі прізвища і видалив багато номерів зі своєї телефонної книжки.
Старенька мешканка міста перестріла мене і сказала, що за станом здоров’я не може приходити на підтримку наших мирних акцій протесту, але кожного дня молиться за мене, просить у Господа, щоб дав мені сили вистояти і перемогти. Хіба можна мріяти про щось більше, ніж коли прості люди моляться за тебе. Разом з тим, я не тримаю ні на кого гніву. Гнів – це кислота, яка може заподіяти більше шкоди посудині, в якій перебуває, ніж предмету, на який може вихлюпнутися. Кожен робить свій вибір, у кожного своя дорога. Якщо Бог хоче зробити тебе щасливим, то він веде тебе найважчою дорогою, тому що легких шляхів до щастя не буває.
– Чи є хвилина на читання книг, інші захоплення?
– Я багато читаю, обовязково в одній з кімнат будинку зроблю  бібліотеку, де можна було б на полиці гарно виставити книги. Якраз завершив читати книгу Тімоті Снайдера «Перетворення націй». Намагаюся більше зрозуміти історію. Читаю Лі Куан Ю «Історія Сингапуру 1965–2000». Книги, то мудрість людства. Варто не лише читати, але й викрористовувати прочитане.
– Що для тебе Незалежність України? Які побажання сьогодні стають найактуальнішими для нас – українців?
– По життю я оптиміст, я вірю в наш завтрашній день, бо дуже хочу жити в сильній, а отже незалежній Україні. І так скаже кожен, якщо його запитати. Натомість за 27 років незалежності ми втратили 10 мільйонів українців. А це чи не 500 таких міст як Золочів. Ми розплодили в державі шалену корупцію. Ми говоримо, що Україна – соціальна держава. Натомість, в той час, коли державні мужі в умовах війни своє дозвілля проводять на Мальдівах…, частина тих, хто віддав свій продуктивний вік країні, практично голодують. В державі ніби два паралельних світи: один – сильні духом патріоти живуть в окопах на Сході, боронячи наш суверенітет від російського агресора, інші живуть в нічних клубах, ніби їх це не стосується. Для того, щоб отримати черговий транш кредиту МВФ, нам диктують умови стосовно цін на комунальні послуги, котрі і так є для багатьох верств населення  неспіврозмірні стосовно їхніх доходів. Сусідні держави диктують нам умови, яке законодавство ми маємо приймати, якою мовою навчати наших дітей… І цей перелік можна продовжувати без кінця. Саме собою проситься питання: то чому так сталося? Яка відповідальність тих, хто керував державою? Яка наша з вами відповідальність? Чи ми насправді незалежні? Наскільки ми незалежні? І замість того, щоб зрозуміти загрози та виклики, які стоять сьогодні перед українським народом, ми знов намагаємося пристосуватись, масово вступаємося з рідної хати в пошуках кращої долі, щоб там перечекати і, як в тому анекдоті, дати можливість всім, крім нас, українців, збудувати для нас сильну і незалежну Україну. А може ми боягузи?  А пафос про любов до України, вишита сорочка, і рука на серці під час виконання державного гімну – це маска, щоб приховати свій страх, свою лінь чи байдужість. Кажуть, що людиною керує страх або совість. У житті немає нічого такого, чого б можна було боятись. Потрібно лише в усьому добре розібратися і зрозуміти. І якщо ви відчуваєте себе вільною людиною, громадянином незалежної Української держави, якщо ви побороли свій страх, запитайте у своєї совісті: що я роблю для того, щоб Україна була направду сильною і незалежною державою? Я закликаю вас вірити, жити, боротися і перемагати. І найбільша перемога кожного з нас – це перемога над самим собою, розуміння своєї місії, своєї відповідальності у побудові сильної Української держави. В єдності – наша сила! Вітаю вас усіх з Днем Незалежності України!
 
 
Розмовляла Леся ГОРГОТА