"Усе, чим я захоплююсь і чим щодня живу"

Все сподіваюсь, що залишу після себе слід.
У вишиванках і піснях, в віршах й картинах.
Не оскверню, примноживши мистецтвом рід,
Продовживши і передавши в спадок сину.
Я подарую вишиту колекцію своїх творінь,
Скарбничку пізнавальних творів поетичних.
У них і радість й сум, клубок життя терпінь
Й корисний згорточок порад практичних.
Все, чим захоплююсь і чим щодня живу.
Без чого ні на мить себе не уявляю.
Так я висловлюю невичерпну любов свою
До болю дорогого батьківського краю.

Оксана Невідома
Українська вишиванка – це завжди плід натхнення, праці та духовного тепла. Вірші – це потік людської свідомості і коди ген, що пручаються на волю, до споріднених душ та сердець слухачів, здатних до осмислення буття. Коли поетичний, співочий талант поєднуються в життєдіяльності однієї людини з майстерністю вишивання, тоді таке життя набуває особливих барв, що просочуються у буденність ще й надають їй вишуканого присмаку здійснення, самореалізації та радості самотворення.
Вихователь ДНЗ №7 «Веселка» Оксана Дмитрівна Невідома – непересічна особистість, надзвичайно творча натура якої спонукає її співати, писати поезію, творити нитками орнаменти на полотні. Була організатором і учасником міського свята Івана Купала та Свята меду, на яких тішила глядачів своїм співом. Оксана Дмитрівна вважає свої таланти найдорожчим даром, продовженням сімейних традицій. Адже її мати, Любов Григорівна Сухінська, яка жила і працювала вчителькою у Новоселищі, також писала вірші. Отож, ми розмовляли про любов до пісні, слова та візерунків.

– Оксано Дмитрівно, нещодавно у садочку до Дня вишиванки Ви представили свої творчі доробки? Розкажіть, як усе було.
– Виставку мали змогу оглянути працівники садка, вихованці та їхні батьки. Під час виставки вихователі усіх груп провели заняття «Українська вишиванка – це молитва без слів», на якій екскурсоводом була я, і де розповідала дітям про різноманітний світ моїх творінь, адже всі мої роботи як діти. У домашній колекції вишитих близько ста картин, з них належно оформлена 51 картина. Треба сказати, що оформлення таких робіт коштує зараз дуже недешево… А окрім цього є сукні, сорочки, костюм, всього – 19 одиниць одягу.
– Скажіть, а як впливає на таке захоплення безпосередньо ваша робота вихователя? Коли з’явилось бажання вишивати?
– Звичайно, це постійний взаємозв’язок. Діти надихають фантазувати, творити. Вони символізують розвиток, ріст та різнобарв’я нашого життя. Кожна людина має цікавитись світом глибше, пізнавати і творити, незалежно від віку. Хочеться своїм вихованцям прищепити любов до Батьківщини, до нашої мови через красу візерунків, через поетичне слово, звернене до матері та рідної землі. Вишивала я усе свідоме життя, для себе, для рідних – чоловіка, сина, для батьків, на жаль, тепер уже покійних.
– Окрім мистецтва вишивання, Ви також є автором поетичної збірки «Світлини хаотичності буття». Розкажіть читачам про неї.
– Збірка називається «Світлини хаотичності буття». Вона вийшла з друку вже 5 років тому лише у двох екземплярах і зберігається у моєму домашньому архіві. У ній надрукована сотня моїх авторських віршів, а ще 50 є у творчому доробку. У своїй поезій я стараюсь передати любов до своєї країни, до батьків, природи, намагаюсь привернути увагу до наболілих проблем сьогодення.
– У Вашій сім’ї ще є послідовники поетичного слова?
– Так, мій син Олег теж любить творити, він пише вірші. Моя душа радіє, що у нашій родині майстерність поетичного слова передається з покоління в покоління.
– Що ви відчуваєте, коли одягаєте вишиванку?
– Одягаючи вишиванку, відчуваю свою особливість, гордість від того, що я є українкою, спадкоємицею славних українських традицій.


Розмовляла
Єва ТОЦЬКА