Новини Золочівщини
Пам'ятаємо. Шануємо. Біжимо за Героїв
Gazeta
Є імена, які не можливо вимовляти без щему. Є світлини, на які дивишся довше, ніж зазвичай. Є люди, яких немає поруч, але які назавжди залишаються частиною нашого життя.
29 серпня, у День пам’яті Захисників України, у Золочівській громаді вже втретє відбувся Всеукраїнський патріотичний забіг «Шаную воїнів, біжу за Героїв України». Цього дня люди виходили на дистанцію не заради спортивного результату. Вони бігли за тих, хто вже ніколи не зможе пробігти поруч. За своїх рідних, друзів, сусідів, побратимів. За тих, чиї імена сьогодні живуть у серцях їхніх родин.
Всеукраїнський патріотичний забіг «Шаную воїнів, біжу за Героїв України» щорічно відбувається у 40 країнах світу. Перша акція відбулася у 2018 році – її започаткував художник та дизайнер із Києва Олег Дурмасенко, чий син Олексій Дурмасенко загинув у російсько-українській війні. Відтоді ця ініціатива стала особливою традицією пам’яті, яка щороку об’єднує людей навколо імен тих, хто віддав своє життя за Україну.
У Золочівській громаді забіг уже втретє зібрав у Зозулях родини полеглих Захисників, дітей, молодь, ветеранів, військових, представників громади та всіх, хто прийшов цього дня бути поруч із пам’яттю про Героїв.
Перед початком забігу учасники спільно помолилися за українських воїнів, хвилиною мовчання вшанували тих, хто віддав життя за Україну, та виконали Державний Гімн України.
А потім кожен вирушив на свою дистанцію. У когось на грудях було ім’я Героя, у когось – фотографія, а в когось воно було написане лише в серці. За кожним учасником стояла своя історія.
Тому цей забіг – не лише про дорогу, яку долають ногами. Він про дорогу пам’яті, якою ми маємо йти далі. Про обов’язок не забувати. Про вдячність, яку неможливо виміряти словами.
Під час заходу міський голова Золочева Ігор ГРИНЬКІВ говорив про те, що пам’ять має жити не лише під час хвилини мовчання:
«Дякую вам, що сьогодні, як і минулого року, ви прийшли вшанувати наших Героїв. Важлива хвилина мовчання. Але не менш важливо – як ми житимемо після цієї хвилини мовчання. Сьогодні кожен із нас іде поруч з іменем свого Героя. Мій Богданчик біжить за Володю Пуківського. Я пригадую багато світлин, де ми разом. Пригадую Василя Куніцького. Пам’ятаю Андрійка Мединського, мого сусіда. Добрішої людини, мабуть, не існує. Пам’ятаю Романа Сороку і багатьох інших.
Важливо, щоб ми жили цією пам’яттю. І в той час, коли нам радісно, пам’ятали про них. Коли доводиться приймати важливі рішення – теж пам’ятали про них. І хай ця пам’ять буде вічною».
Керуючий справами міської ради Мар’ян КОВАЛЬСЬКИЙ, який є організатором акції у Золочеві, подякував усім, хто вже третій рік поспіль приходить на цей забіг. За його словами, особливо боляче усвідомлювати, що сьогодні на таких заходах ми зустрічаємося замість того, щоб бачити Героїв поруч із нами:
«Третій рік поспіль ми це робимо разом із вами, і за це я дякую всім присутнім. Прикро, що нам доводиться зустрічатися на таких заходах. Звісно, хотілося б зустрічатися на заходах веселіших. Хотілося б, щоб усі ті, кого ми сьогодні бачимо на мольбертах, були присутні на цих заходах, а не на фотографіях.
Велике дякую всім організаторам і всім, хто долучився».
Особливо щемко цього дня звучали слова Тетяни НИЧВИД – дружини загиблого Героя та мами сина, який сьогодні захищає Україну. Її голос – це голос жінки, яка втратила чоловіка, але щодня продовжує чекати свого сина з фронту. Її слова були не лише про особистий біль, а й про відповідальність кожного з нас перед тими, хто сьогодні захищає Україну:
«Я стою перед вами не як вдова, а як мати. Як мати дитини, яка зараз на фронті, а могла б там не бути, бо його батько загинув.
Я прошу всіх не лякатися, не боятися, не чекати, що завтра війна закінчиться. Я прошу мобілізуватися щоразу, коли сусідка просить допомогти для свого сина, дружина – для свого чоловіка, мати – для своєї дитини, батько – для свого сина. Бо там гинуть. Коли ми збираємо на машини, я стою біля церкви і збираю кошти, та дякую за кожну копійку, яку люди дають. Бо це потрібно. Війна страшна. Війна залишає рани.
Ми маємо єднатися, не давати себе зламати, любити одне одного і боротися».
Цього дня не рахували секунд і не визначали переможців. Тут кожен крок мав своє ім’я.
І поки хтось біг дистанцію, десь у чиїйсь родині знову подумки поверталися до найдорожчого голосу, до знайомої усмішки, до рук, які вже ніколи не обіймуть. До того життя, яке мало тривати, але обірвалося війною.
За кожним іменем – цілий світ. За кожною фотографією – людина, яку любили й чекали. І за кожним Герoєм – родина, для якої слово «пам’ять» назавжди стало частиною життя.
Тому цей забіг – не лише про дорогу, яку долають ногами. Він про дорогу пам’яті, якою ми маємо йти далі. Про обов’язок не забувати. Про вдячність, яку неможливо виміряти словами.
Цього дня Золочівська громада ще раз назвала імена своїх Героїв. Ще раз схилила голову перед їхньою жертовністю. Ще раз нагадала собі: за можливість жити, працювати, любити, ростити дітей і зустрічати новий ранок Україна платить найдорожчу ціну.
І поки ми пам’ятаємо – вони поруч.
У світлинах.
В іменах.
У розповідях рідних.
У дитячій пам’яті.
У кожному нашому дні.
Пам’ятаємо. Шануємо. Дякуємо.
Вічна пам’ять і слава полеглим Захисникам України.
29 серпня, у День пам’яті Захисників України, у Золочівській громаді вже втретє відбувся Всеукраїнський патріотичний забіг «Шаную воїнів, біжу за Героїв України». Цього дня люди виходили на дистанцію не заради спортивного результату. Вони бігли за тих, хто вже ніколи не зможе пробігти поруч. За своїх рідних, друзів, сусідів, побратимів. За тих, чиї імена сьогодні живуть у серцях їхніх родин.
Всеукраїнський патріотичний забіг «Шаную воїнів, біжу за Героїв України» щорічно відбувається у 40 країнах світу. Перша акція відбулася у 2018 році – її започаткував художник та дизайнер із Києва Олег Дурмасенко, чий син Олексій Дурмасенко загинув у російсько-українській війні. Відтоді ця ініціатива стала особливою традицією пам’яті, яка щороку об’єднує людей навколо імен тих, хто віддав своє життя за Україну.
У Золочівській громаді забіг уже втретє зібрав у Зозулях родини полеглих Захисників, дітей, молодь, ветеранів, військових, представників громади та всіх, хто прийшов цього дня бути поруч із пам’яттю про Героїв.
Перед початком забігу учасники спільно помолилися за українських воїнів, хвилиною мовчання вшанували тих, хто віддав життя за Україну, та виконали Державний Гімн України.
А потім кожен вирушив на свою дистанцію. У когось на грудях було ім’я Героя, у когось – фотографія, а в когось воно було написане лише в серці. За кожним учасником стояла своя історія.
Тому цей забіг – не лише про дорогу, яку долають ногами. Він про дорогу пам’яті, якою ми маємо йти далі. Про обов’язок не забувати. Про вдячність, яку неможливо виміряти словами.
Під час заходу міський голова Золочева Ігор ГРИНЬКІВ говорив про те, що пам’ять має жити не лише під час хвилини мовчання:
«Дякую вам, що сьогодні, як і минулого року, ви прийшли вшанувати наших Героїв. Важлива хвилина мовчання. Але не менш важливо – як ми житимемо після цієї хвилини мовчання. Сьогодні кожен із нас іде поруч з іменем свого Героя. Мій Богданчик біжить за Володю Пуківського. Я пригадую багато світлин, де ми разом. Пригадую Василя Куніцького. Пам’ятаю Андрійка Мединського, мого сусіда. Добрішої людини, мабуть, не існує. Пам’ятаю Романа Сороку і багатьох інших.
Важливо, щоб ми жили цією пам’яттю. І в той час, коли нам радісно, пам’ятали про них. Коли доводиться приймати важливі рішення – теж пам’ятали про них. І хай ця пам’ять буде вічною».
Керуючий справами міської ради Мар’ян КОВАЛЬСЬКИЙ, який є організатором акції у Золочеві, подякував усім, хто вже третій рік поспіль приходить на цей забіг. За його словами, особливо боляче усвідомлювати, що сьогодні на таких заходах ми зустрічаємося замість того, щоб бачити Героїв поруч із нами:
«Третій рік поспіль ми це робимо разом із вами, і за це я дякую всім присутнім. Прикро, що нам доводиться зустрічатися на таких заходах. Звісно, хотілося б зустрічатися на заходах веселіших. Хотілося б, щоб усі ті, кого ми сьогодні бачимо на мольбертах, були присутні на цих заходах, а не на фотографіях.
Велике дякую всім організаторам і всім, хто долучився».
Особливо щемко цього дня звучали слова Тетяни НИЧВИД – дружини загиблого Героя та мами сина, який сьогодні захищає Україну. Її голос – це голос жінки, яка втратила чоловіка, але щодня продовжує чекати свого сина з фронту. Її слова були не лише про особистий біль, а й про відповідальність кожного з нас перед тими, хто сьогодні захищає Україну:
«Я стою перед вами не як вдова, а як мати. Як мати дитини, яка зараз на фронті, а могла б там не бути, бо його батько загинув.
Я прошу всіх не лякатися, не боятися, не чекати, що завтра війна закінчиться. Я прошу мобілізуватися щоразу, коли сусідка просить допомогти для свого сина, дружина – для свого чоловіка, мати – для своєї дитини, батько – для свого сина. Бо там гинуть. Коли ми збираємо на машини, я стою біля церкви і збираю кошти, та дякую за кожну копійку, яку люди дають. Бо це потрібно. Війна страшна. Війна залишає рани.
Ми маємо єднатися, не давати себе зламати, любити одне одного і боротися».
Цього дня не рахували секунд і не визначали переможців. Тут кожен крок мав своє ім’я.
І поки хтось біг дистанцію, десь у чиїйсь родині знову подумки поверталися до найдорожчого голосу, до знайомої усмішки, до рук, які вже ніколи не обіймуть. До того життя, яке мало тривати, але обірвалося війною.
За кожним іменем – цілий світ. За кожною фотографією – людина, яку любили й чекали. І за кожним Герoєм – родина, для якої слово «пам’ять» назавжди стало частиною життя.
Тому цей забіг – не лише про дорогу, яку долають ногами. Він про дорогу пам’яті, якою ми маємо йти далі. Про обов’язок не забувати. Про вдячність, яку неможливо виміряти словами.
Цього дня Золочівська громада ще раз назвала імена своїх Героїв. Ще раз схилила голову перед їхньою жертовністю. Ще раз нагадала собі: за можливість жити, працювати, любити, ростити дітей і зустрічати новий ранок Україна платить найдорожчу ціну.
І поки ми пам’ятаємо – вони поруч.
У світлинах.
В іменах.
У розповідях рідних.
У дитячій пам’яті.
У кожному нашому дні.
Пам’ятаємо. Шануємо. Дякуємо.
Вічна пам’ять і слава полеглим Захисникам України.
