ВІДБУЛАСЯ ПРОЩА РОДИН: ДЕНЬ МОЛИТВИ, ЗУСТРІЧІ ТА ЄДНОСТІ

У храмі Святого Миколая в селі Сновичі Поморянського деканату відбулася особлива подія, сповнена молитви, щирого спілкування та родинного тепла – проща родин. Цього дня до храму прибули родини, парафіяни та прочани, щоб разом молитися, зустрітися, подякувати Богові за дар родини та просити Його благословення для своїх близьких, для українських сімей і для всієї нашої держави.

Архиєрейську Літургію очолив Архиєпископ і Митрополит Львівський Ігор Возьняк. Під час богослужіння владика освятив новий іконостас храму Святого Миколая – працю, у якій поєдналися віра, жертовність, молитва та спільна праця парафіяльної громади.
Цей день мав особливе значення і для самої сновицької парафії. Як зазначив отець Іван Медвідь, цього року у храмі та громаді відзначають одразу кілька важливих подій: 400 років Берестейського єднання з Апостольським Престолом, а також Рік родини, проголошений Синодом єпископів. Саме тому зустріч родин у Сновичах стала нагодою не лише для спільної молитви, а й для роздумів про сім’ю як місце, де людина вчиться любові, взаємної підтримки, відповідальності та довіри до Бога.

У своїй проповіді Митрополит Ігор звернув увагу вірних на слова святого апостола Павла, який нагадував християнам Коринта, що перед Богом людська сила, мудрість, велич і земна значущість не є найвищою цінністю. Господь часто обирає те, що світ вважає слабким і непомітним, щоб показати справжню силу, яка походить від Нього.
Владика наголосив: навіть тоді, коли може здаватися, що зло перемогло, його перевага не є остаточною. Господь здатний змінити перебіг подій і перетворити те, що здавалося поразкою, на перемогу. Саме так сталося з Христом: здавалося, що хресна смерть стала перемогою Його ворогів, але Воскресіння засвідчило протилежне.
Тому християнин покликаний не боятися несправедливості та тих, хто сьогодні здається сильним і непереможним, а передусім – довіряти Богові. Людські плани мають свої межі, людське життя минає, натомість Божа воля і Його правда залишаються.
Особливо проникливо Митрополит Ігор розповів євангельську історію про двох сліпців, які сиділи при дорозі біля Єрихону. Почувши, що проходить Ісус, вони почали голосно просити: «Змилосердься над нами, Господи, Сину Давидів». Люди намагалися їх змусити замовкнути, однак сліпці не припинили молитви. Вони вірили, що Христос може їм допомогти. І Господь почув їх.
Владика звернув увагу на цю наполегливість і довіру: жодна перешкода не змусила двох чоловіків відмовитися від своєї молитви. Вони просили прозріння – і отримали його. А після зцілення пішли за Ісусом.
Ця євангельська історія, за словами Митрополита, є важливою наукою і для кожного з нас. Молитви не слід залишати через труднощі, розчарування чи відчуття, що Господь мовчить. Необхідно продовжувати молитися і довіряти Богові, вірячи, що Він відгукнеться у свій час.
Водночас владика закликав пам’ятати, що справжнє прозріння – це не лише здатність бачити очима. Можна мати добрий зір, але не бачити Божої дороги. Піти за Христом означає щодня робити вибір на користь добра, любові, служіння і вірності.
Господь, наголосив Митрополит Ігор, не вимагає від людини надзвичайних подвигів. Він очікує вірності у щоденних, часом дуже простих речах – у родині, праці, служінні, молитві, турботі про ближнього. Саме з таких малих кроків складається шлях людини до Бога.
Після Архиєрейської Літургії учасники прощі мали можливість продовжити спілкування за спільним обідом. У Сновичах цього дня хотілося не поспішати розходитися, адже проща стала не лише молитвою, а й справжньою зустріччю родин.

На присутніх чекав концерт за участю місцевого хору та квартету семінаристів. Пісня і молитва перепліталися, створюючи ту особливу атмосферу, коли люди відчувають себе не просто гостями храму, а однією великою християнською родиною.

Важливою частиною дня стала катехиза – духовна наука для учасників прощі. Відбулися також щирі свідчення родин, які ділилися власним досвідом віри та життя. Для дітей організували веселі активності, а молодь мала нагоду взяти участь спільно з отцем Миколаєм Фрединою у розважанні про покликання та замислитися над тим, до чого Господь кличе кожного з нас.

Настоятель храму отець Петро Турко подякував священнослужителям, родинам і всім, хто долучився до цієї зустрічі. Він наголосив, що особливо важливо у час війни об’єднуватися, свідчити Божу любов і ділитися нею з іншими.


Вітаючи Митрополита Ігоря, отець Петро від імені парафіяльної громади та всіх прочан подякував владиці за молитвудуховне слово та чин освячення іконостасу. Він підкреслив, що для українських родин, які сьогодні переживають біль війни, така духовна підтримка є особливо важливою – вона дає надію, укріплює віру та допомагає очікувати перемоги.
Новий іконостас, освячений цього дня, став видимим свідченням того, що храм живе не лише завдяки стінам, а передусім завдяки людям, які його люблять і підтримують.
Варто з особливою вдячністю згадати фундаторів та жертводавців храму, який сподвигла громада всього шість років тому, усіх парафіян, які своїм часом, працею, молитвою та пожертвами долучаються до його розбудови й утримання. Серед тих, хто своєю жертовністю підтримував храм, – родина Коропецьких. Їхній внесок є прикладом того, як любов до Бога і до своєї громади втілюється у конкретних добрих справах.
Адже кожна така пожертва – це не просто матеріальна допомога. Це частинка серця, вкладена у спільний дім молитви, який залишиться для наступних поколінь.
Та, мабуть, найбільше цього дня вражала саме атмосфера, яку створили сновицькі парафіяни. Щоб прийняти стільки гостей, потрібні були дні підготовки, багато праці, часу і сил. І все це робилося непомітно, без зайвих слів – просто тому, що господарі хотіли, аби кожна родина, яка приїхала до Сновичів, почувалася тут по-домашньому.
Проща завершилася молитвою родин, спільним благословенням та особливим символом єдності – виконанням пісні «Родина». І, мабуть, саме в цьому слові – родина – можна вмістити весь сенс цього дня. Родина, яка молиться. Родина, яка підтримує. Родина, яка разом переживає біль і разом радіє. Родина, яка вчиться прощати, чекати, довіряти і не втрачати надії.

Сьогодні українські сім’ї проходять через непрості випробування. Хтось чекає сина чи доньку з фронту, хтось молиться за чоловіка або дружину, хтось переживає розлуку, хтось виховує дітей далеко від рідного дому. Саме тому такі зустрічі є особливо цінними – вони нагадують, що у вірі та молитві ми не самі.
Нехай Господь береже кожну українську родину, укріплює тих, хто сьогодні захищає Україну, дарує силу тим, хто чекає, і якнайшвидше приведе нашу землю до миру.
А Сновицькому храму Святого Миколая нехай ще багато років судиться бути місцем, де зустрічаються покоління, де звучить молитва, де хрестять дітей, вінчають молодих, проводжають у вічність близьких і, найголовніше, де людське серце знову і знову знаходить дорогу до Бога.
Бо храм – це не лише святиня з каменю. Це дім, який живе вірою людей. І коли ця віра єднає родини, вона стає силою, здатною вистояти навіть у найтяжчі часи.