Новини Золочівщини
На Білій горі вшанували пам'ять Маркіяна Шашкевича
Gazeta
Є місця, де сама земля береже пам'ять. Де кожен подих вітру ніби приносить відлуння минулих поколінь, а тиша говорить голосніше за найурочистіші промови. Біла гора у Підлиссі – саме таке місце. Тут особливо відчувається нерозривний зв'язок між минулим і сучасністю, між духовною спадщиною наших предків і відповідальністю нинішнього покоління берегти її.
Саме сюди, до підніжжя пам'ятника Маркіяну Шашкевичу, 2 серпня традиційно зібралися священнослужителі, представники влади, громадськість, творчі колективи, мешканці Золочівщини та численні гості, щоб спільною молитвою, словом і піснею вшанувати пам'ять видатного земляка під час духовно-мистецького свята «Світло Маркіяна».
Для українців Маркіян Шашкевич – це значно більше, ніж поет чи просвітитель. Передусім він був священником, людиною глибокої віри, яка присвятила своє життя Богові та своєму народові. Його слово стало дороговказом для поколінь, а любов до рідної мови й духовних цінностей залишається актуальною й сьогодні, коли Україна знову виборює право бути собою.
Урочистості розпочалися Архієрейською Божественною літургією, яку очолив владика Михаїл Колтун, єпископ-емерит Сокальсько-Жовківської єпархії Української греко-католицької церкви. Спільна молитва об'єднала всіх присутніх у вдячності Богові за дар життя і служіння Маркіяна Шашкевича та в проханнях про мир, перемогу і благословення для України.
У своїй проповіді владика наголосив, що цього дня ми звертаємося до Бога, до України й до своєї держави, усвідомлюючи важливість збереження рідного слова, яке так ревно плекав Маркіян Шашкевич. Саме він навчив, привчив, заохотив і переконав любити своє слово, берегти його для людини, для рідної землі й держави.
Архиєрей підкреслив, що рідне слово потрібно плекати у молитві та літургії, адже саме там воно вкорінюється у Божому Слові, зміцнюється й допомагає людині не лише берегти свою мову, а й молитися нею до Господа.
Владика зазначив, що Боже Слово має втілюватися у наше життя, а постать священника Маркіяна Шашкевича і сьогодні допомагає людям відкривати Божу благодать через його покликання і служіння. Він наголосив, що ми постійно відкриваємо для себе Маркіяна Шашкевича, так само як знову і знову відкриваємо Євангеліє, яке провадить нас у час розбудови Церкви, відновлення і збереження Української держави, рідної землі, віри та відданості Богові.
Проводячи паралель із євангельською подією, коли апостоли під час бурі отримали підтримку від Господа, владика зауважив, що й сьогодні людина нерідко переживає моменти розгубленості – як у час війни, так і в повсякденному житті. Саме тому потрібно черпати силу в Євангелії, довіряти Богові та нести цю довіру у своє середовище, свої щоденні справи й випробування.
На завершення владика закликав брати приклад із Маркіяна Шашкевича, який, попри недовге земне життя, цілковито віддав себе служінню Богові. Його відданість принесла добрі плоди для Церкви й українського народу, а сьогодні надихає кожного плекати рідне слово, свою культуру, любов до рідної землі та віру. Він також наголосив, що ми повинні берегти пам'ять про своїх попередників і жити так, щоб наші нащадки так само змогли оцінити наші молитви, старання, віру та відданість Богові й Україні.
Після завершення Божественної літургії присутні спільно молитвою вшанували пам'ять Українських січових стрільців, поклавши квіти до їхньої могили. Цей жест став ще одним нагадуванням про нерозривний зв'язок поколінь, про тих, хто в різні часи віддавав своє життя за свободу України, її віру, мову та право бути незалежною державою.
Продовженням свята стала літературно-мистецька програма «Світло Маркіяна». Над Білою горою лунали духовні й патріотичні пісні, звучало українське поетичне слово, яке колись так палко відстоював Маркіян Шашкевич.
Кожен виступ був сповнений особливого змісту. У словах пісень, у віршах і мелодіях оживали сторінки української історії, звучали молитви за мир, за українських Захисників і Захисниць, за тих, хто сьогодні виборює свободу нашої держави. Саме тут особливо відчувалося, що духовна спадщина Маркіяна Шашкевича не залишилася лише сторінкою історії – вона продовжує жити в українському слові, культурі, вірі та людських серцях.
Біла гора вже багато років є місцем, де зустрічаються різні покоління. Сюди приходять не лише згадати великого земляка, а й замислитися над тим, що кожне покоління має свою відповідальність перед історією. Колись Маркіян Шашкевич невтомно працював, щоб українське слово звучало в храмі, у школі, в родині, щоб люди не соромилися своєї мови, своєї культури та свого походження. Сьогодні цей заповіт набуває особливої ваги, адже українці знову відстоюють право жити на своїй землі, говорити рідною мовою та вільно будувати власне майбутнє.
Недаремно саме Біла гора стала місцем, куди щороку приходять тисячі людей. Це не лише мальовничий куточок Золочівщини, а й духовна висота, з якої особливо добре видно, наскільки міцними є наші корені. Тут пам'ять перестає бути лише спогадом. Вона стає силою, що надихає берегти свою віру, культуру, мову й національну гідність.
У час, коли Україна проходить через важкі випробування, постать Маркіяна Шашкевича звучить особливо сучасно. Його життя нагадує, що справжні зміни починаються зі служіння, з любові до Бога, до людей, до рідного слова і своєї землі. Саме такі люди залишають по собі світло, яке не згасає з роками, а стає дороговказом для наступних поколінь.
«Світло Маркіяна» – це не лише назва щорічного свята. Це символ духовної спадщини, яка передається від покоління до покоління. Світла, що народжується у молитві, живе в українському слові, звучить у церковному співі, у поезії, у щирій любові до рідної землі.
Коли завершуються урочистості й Біла гора знову огортається тишею, здається, що вона ще довго зберігає у собі слова спільної молитви. А над її схилами, як і багато років тому, продовжує жити світло Маркіяна – світло віри, жертовного служіння, любові до Бога, України та рідного слова. Воно нагадує кожному з нас: поки ми бережемо свою духовну спадщину, пам'ятаємо своїх великих попередників і передаємо їхні цінності дітям, доти житиме Україна, міцнітиме її дух і не згасатиме надія на мирне й благословенне майбутнє.
Саме сюди, до підніжжя пам'ятника Маркіяну Шашкевичу, 2 серпня традиційно зібралися священнослужителі, представники влади, громадськість, творчі колективи, мешканці Золочівщини та численні гості, щоб спільною молитвою, словом і піснею вшанувати пам'ять видатного земляка під час духовно-мистецького свята «Світло Маркіяна».
Для українців Маркіян Шашкевич – це значно більше, ніж поет чи просвітитель. Передусім він був священником, людиною глибокої віри, яка присвятила своє життя Богові та своєму народові. Його слово стало дороговказом для поколінь, а любов до рідної мови й духовних цінностей залишається актуальною й сьогодні, коли Україна знову виборює право бути собою.
Урочистості розпочалися Архієрейською Божественною літургією, яку очолив владика Михаїл Колтун, єпископ-емерит Сокальсько-Жовківської єпархії Української греко-католицької церкви. Спільна молитва об'єднала всіх присутніх у вдячності Богові за дар життя і служіння Маркіяна Шашкевича та в проханнях про мир, перемогу і благословення для України.
У своїй проповіді владика наголосив, що цього дня ми звертаємося до Бога, до України й до своєї держави, усвідомлюючи важливість збереження рідного слова, яке так ревно плекав Маркіян Шашкевич. Саме він навчив, привчив, заохотив і переконав любити своє слово, берегти його для людини, для рідної землі й держави.
Архиєрей підкреслив, що рідне слово потрібно плекати у молитві та літургії, адже саме там воно вкорінюється у Божому Слові, зміцнюється й допомагає людині не лише берегти свою мову, а й молитися нею до Господа.
Владика зазначив, що Боже Слово має втілюватися у наше життя, а постать священника Маркіяна Шашкевича і сьогодні допомагає людям відкривати Божу благодать через його покликання і служіння. Він наголосив, що ми постійно відкриваємо для себе Маркіяна Шашкевича, так само як знову і знову відкриваємо Євангеліє, яке провадить нас у час розбудови Церкви, відновлення і збереження Української держави, рідної землі, віри та відданості Богові.
Проводячи паралель із євангельською подією, коли апостоли під час бурі отримали підтримку від Господа, владика зауважив, що й сьогодні людина нерідко переживає моменти розгубленості – як у час війни, так і в повсякденному житті. Саме тому потрібно черпати силу в Євангелії, довіряти Богові та нести цю довіру у своє середовище, свої щоденні справи й випробування.
На завершення владика закликав брати приклад із Маркіяна Шашкевича, який, попри недовге земне життя, цілковито віддав себе служінню Богові. Його відданість принесла добрі плоди для Церкви й українського народу, а сьогодні надихає кожного плекати рідне слово, свою культуру, любов до рідної землі та віру. Він також наголосив, що ми повинні берегти пам'ять про своїх попередників і жити так, щоб наші нащадки так само змогли оцінити наші молитви, старання, віру та відданість Богові й Україні.
Після завершення Божественної літургії присутні спільно молитвою вшанували пам'ять Українських січових стрільців, поклавши квіти до їхньої могили. Цей жест став ще одним нагадуванням про нерозривний зв'язок поколінь, про тих, хто в різні часи віддавав своє життя за свободу України, її віру, мову та право бути незалежною державою.
Продовженням свята стала літературно-мистецька програма «Світло Маркіяна». Над Білою горою лунали духовні й патріотичні пісні, звучало українське поетичне слово, яке колись так палко відстоював Маркіян Шашкевич.
Кожен виступ був сповнений особливого змісту. У словах пісень, у віршах і мелодіях оживали сторінки української історії, звучали молитви за мир, за українських Захисників і Захисниць, за тих, хто сьогодні виборює свободу нашої держави. Саме тут особливо відчувалося, що духовна спадщина Маркіяна Шашкевича не залишилася лише сторінкою історії – вона продовжує жити в українському слові, культурі, вірі та людських серцях.
Біла гора вже багато років є місцем, де зустрічаються різні покоління. Сюди приходять не лише згадати великого земляка, а й замислитися над тим, що кожне покоління має свою відповідальність перед історією. Колись Маркіян Шашкевич невтомно працював, щоб українське слово звучало в храмі, у школі, в родині, щоб люди не соромилися своєї мови, своєї культури та свого походження. Сьогодні цей заповіт набуває особливої ваги, адже українці знову відстоюють право жити на своїй землі, говорити рідною мовою та вільно будувати власне майбутнє.
Недаремно саме Біла гора стала місцем, куди щороку приходять тисячі людей. Це не лише мальовничий куточок Золочівщини, а й духовна висота, з якої особливо добре видно, наскільки міцними є наші корені. Тут пам'ять перестає бути лише спогадом. Вона стає силою, що надихає берегти свою віру, культуру, мову й національну гідність.
У час, коли Україна проходить через важкі випробування, постать Маркіяна Шашкевича звучить особливо сучасно. Його життя нагадує, що справжні зміни починаються зі служіння, з любові до Бога, до людей, до рідного слова і своєї землі. Саме такі люди залишають по собі світло, яке не згасає з роками, а стає дороговказом для наступних поколінь.
«Світло Маркіяна» – це не лише назва щорічного свята. Це символ духовної спадщини, яка передається від покоління до покоління. Світла, що народжується у молитві, живе в українському слові, звучить у церковному співі, у поезії, у щирій любові до рідної землі.
Коли завершуються урочистості й Біла гора знову огортається тишею, здається, що вона ще довго зберігає у собі слова спільної молитви. А над її схилами, як і багато років тому, продовжує жити світло Маркіяна – світло віри, жертовного служіння, любові до Бога, України та рідного слова. Воно нагадує кожному з нас: поки ми бережемо свою духовну спадщину, пам'ятаємо своїх великих попередників і передаємо їхні цінності дітям, доти житиме Україна, міцнітиме її дух і не згасатиме надія на мирне й благословенне майбутнє.
Марія СМЕРЕКА
Фото авторки
Фото авторки
