2026 – рік Бориса Возницького

У 2026 році в Україні відзначатимуть 100-річчя від дня народження Бориса Возницького – видатного українського мистецтвознавця, музейника та культурного діяча. З цієї нагоди було підтримано ініціативу проголошення 2026 року Роком Бориса Возницького, висунуту благодійним фондом «Імені Бориса Возницького». Це рішення стало важливим кроком у загальнонаціональному вшануванні постаті, чий внесок у збереження, дослідження та популяризацію культурної спадщини України має виняткове значення.
Борис Возницький народився 16 квітня 1926 року в селі Ульбарів (нині Нагірне) Дубнівського району на Рівненщині. Його професійне життя було нерозривно пов’язане з музейною справою та охороною пам’яток культури. Понад сорок років він очолював Львівську галерею мистецтв, перетворивши її на одну з найпотужніших музейних інституцій України та Східної Європи. Саме за його керівництва галерея значно розширила свої фонди, наукову діяльність і міжнародне визнання. Після смерті мистецтвознавця установі було присвоєно його ім’я як знак вдячності за багаторічну працю та відданість культурі.
Возницький був не лише науковцем і управлінцем, а передусім людиною дії. У складні повоєнні десятиліття та в умовах радянської системи він займався порятунком творів сакрального й світського мистецтва, які перебували під загрозою знищення або втрати. Його експедиції охоплювали храми, замки й покинуті сховища, звідки до музейних фондів було повернуто тисячі ікон, скульптур і живописних робіт. Особливе місце в цій діяльності посідає відкриття та популяризація спадщини барокового скульптора Іоана Георгія Пінзеля, твори якого згодом експонувалися на міжнародних виставках і стали символом українського мистецтва XVIII століття.
За ініціативи Бориса Возницького було створено та відновлено низку музейних осередків, які сьогодні є невід’ємною частиною культурного простору України. Серед них – Олеський замок, музей книги першодрукаря Івана Федорова, музей-садиба Маркіяна Шашкевича, музей найстаріших пам’яток Львова, музей «Русалки Дністрової», музей оборонної архітектури XVI століття в П’ятничанській вежі, а також музей І. Г. Пінзеля. Важливим культурним проєктом стало й об’єднання замків Олеська, Золочева, Підгірців і Свіржа в історико-туристичний маршрут «Золота підкова Галичини», що сприяв їх збереженню та популяризації.
Діяльність Бориса Возницького була високо оцінена на державному та міжнародному рівнях. Він був Героєм України, лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка, академіком Української академії мистецтв, заслуженим працівником культури України та Польщі, президентом Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв (ICOM), доктором honoris causa, почесним громадянином низки міст і громад. Водночас сам Возницький неодноразово наголошував, що головним результатом його праці є не нагороди, а збережені пам’ятки та сформована повага до культурної спадщини.
23 травня 2012 року Борис Возницький трагічно загинув у дорожньо-транспортній пригоді. Його поховали на Личаківському кладовищі у Львові, поруч із видатними діячами української культури та історії. Проте його справа не припинилася – вона продовжує жити в музеях, експозиціях, наукових дослідженнях і в самому підході до охорони культурної спадщини.
Проголошення 2026 року Роком Бориса Возницького – це нагода згадати людину, яка все життя присвятила збереженню української культури. Заплановані заходи мають допомогти ширше розповісти про його працю та показати, наскільки важливо берегти історичну спадщину. Приклад Бориса Возницького доводить, що відданість своїй справі може залишити слід на вікий стати основою для майбутнього розвитку культури в Україні.