Новини Золочівщини
У Золочеві відбулися громадські обговорення щодо перейменування стадіону «Сокіл» на стадіон імені Героя Романа Сороки
Gazeta
Роман Сорока — уродженець Золочева, вихованець футбольного клубу «Сокіл», активний спортсмен, який залишив слід у багатьох футбольних командах Львівщини. З початком повномасштабної війни добровільно став на захист України. Служив у 540-му зенітному ракетному полку, а згодом у спецпідрозділі ГУР МО «Шаман». Учасник бойових дій на Сумщині, Донеччині, Херсонщині та Харківщині.
27 травня 2024 року Роман загинув під час виконання бойового завдання. Посмертно нагороджений медаллю «За мужність при виконанні спеціальних завдань».
Обговорення розпочав заступник міського голови Ярослав Окрепкий, який сказав:
«До нас звернулися президент ФК «Сокіл», керівник ГО ветеранів футболу Золочівщини та учасники ФК «Вороняки» з проханням перейменувати стадіон на честь Героя. Роман був не просто футболістом — він був добрим сином, турботливим батьком, справжнім громадянином, для якого честь, відповідальність і любов до України були понад усе.»
Спогадами поділився міський голова Ігор Гриньків, який наголосив на героїзмі та порядності Романа:
«Ми вдячні пані Ірині Сороці, що подарувала світові такого сина. Для нашої громади — це честь, назвати стадіон ім’ям Героя. Цей вчинок — це не лише пам’ять, це приклад для прийдешніх поколінь.»
Слова глибокої пошани висловив Микола Адамик, багаторічний президент ФК «Дружба»:
«Роман зростав як футболіст на моїх очах. Його талант проявився ще у спортивній школі. Він швидко виріс з юнацької команди та грав за дорослий склад «Сокола». Мрію побачити, як над стадіоном видніється напис: «Стадіон імені Романа Сороки».»
Під час зустрічі виступили також бойові побратими Романа, які пригадали його як чесного, справедливого, виваженого командира:
«Служити з Романом — це була честь. Він мотивував молодь, ділився досвідом, приймав найважчі виклики. Ми у великому боргу перед ним. Упевнений, що громада підтримає перейменування стадіону.»
Мама Героя — Ірина Сорока, зі сльозами подякувала всім за підтримку:
«Роман завжди казав: ми маємо вчитись цінувати те, що маємо. Він захищав свою землю, свою Україну… 24 лютого він пішов з дому зі словами: «Хто, як не я». І хоч сьогодні його немає серед нас, я вірю, що він поруч. Він гордиться своїм сином Степаном, який сьогодні теж боронить Україну…»
27 травня 2024 року Роман загинув під час виконання бойового завдання. Посмертно нагороджений медаллю «За мужність при виконанні спеціальних завдань».
Обговорення розпочав заступник міського голови Ярослав Окрепкий, який сказав:
«До нас звернулися президент ФК «Сокіл», керівник ГО ветеранів футболу Золочівщини та учасники ФК «Вороняки» з проханням перейменувати стадіон на честь Героя. Роман був не просто футболістом — він був добрим сином, турботливим батьком, справжнім громадянином, для якого честь, відповідальність і любов до України були понад усе.»
Спогадами поділився міський голова Ігор Гриньків, який наголосив на героїзмі та порядності Романа:
«Ми вдячні пані Ірині Сороці, що подарувала світові такого сина. Для нашої громади — це честь, назвати стадіон ім’ям Героя. Цей вчинок — це не лише пам’ять, це приклад для прийдешніх поколінь.»
Слова глибокої пошани висловив Микола Адамик, багаторічний президент ФК «Дружба»:
«Роман зростав як футболіст на моїх очах. Його талант проявився ще у спортивній школі. Він швидко виріс з юнацької команди та грав за дорослий склад «Сокола». Мрію побачити, як над стадіоном видніється напис: «Стадіон імені Романа Сороки».»
Під час зустрічі виступили також бойові побратими Романа, які пригадали його як чесного, справедливого, виваженого командира:
«Служити з Романом — це була честь. Він мотивував молодь, ділився досвідом, приймав найважчі виклики. Ми у великому боргу перед ним. Упевнений, що громада підтримає перейменування стадіону.»
Мама Героя — Ірина Сорока, зі сльозами подякувала всім за підтримку:
«Роман завжди казав: ми маємо вчитись цінувати те, що маємо. Він захищав свою землю, свою Україну… 24 лютого він пішов з дому зі словами: «Хто, як не я». І хоч сьогодні його немає серед нас, я вірю, що він поруч. Він гордиться своїм сином Степаном, який сьогодні теж боронить Україну…»
