Новини Золочівщини
КОЛИ ПРОФЕСІЯ СТАЄ ПОКЛИКАННЯМ: ІНТЕРВ’Ю З НАТАЛІЄЮ ДЖУРОЮ
Gazeta
Робота з дітьми, які потребують особливої уваги та підтримки, — це не просто професія, а справжнє покликання. Це щоденна відповідальність, емоції, виклики й, водночас, безцінні моменти радості та досягнень.
У нашому інтерв’ю ми поспілкувалися з Наталією Джурою, завідувачкою відділення комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю комунального закладу «Центр надання соціальних послуг». Вона поділилася історією свого професійного шляху, розповіла про особливості роботи центру, реабілітаційні методи, співпрацю з батьками та партнерами.
Як мотивувати дітей до розвитку? Що найбільше надихає у цій роботі? Як просте спілкування може змінювати життя? Про це та багато іншого – у нашій розмові.
– Пані Наталія, розкажіть, будь ласка, про свій життєвий шлях. Що привело вас до теперішньої роботи?
– Якщо говорити про особисте, то я народилася у місті Львові, де навчалася у школі та здобула дві вищі освіти. Напевно, так склалося життя, що я зустріла свого чоловіка, який родом із Золочівщини, із села Білий Камінь. Після одруження я переїхала зі затишного Львова до чоловіка. Одним із найбільших своїх досягнень вважаю материнство, адже я виховала та виростила доньку Софію.
І ось, одного дня мені зателефонували з реабілітаційного центру та запросили на роботу на посаду секретаря керівника. Я із задоволенням працювала на цій посаді п’ять років. Після цього близько року була соціальним працівником у цій же сфері та цьому реабілітаційному центрі. Далі відбувся кар’єрний ріст, який привів мене до посади керівника.
У певний момент я усвідомила, що все в моєму житті відбувається поступово, з певною послідовністю, ніби готуючи мене до чогось більшого після всіх років роботи секретарем чи соціальним працівником.
– Чи є у вас життєве кредо або принцип, яким ви керуєтесь у роботі?
– Насправді, це дуже цікаве питання для мене, бо, напевно, тут є щось на більш підсвідомому рівні. Цей принцип або кредо я завжди використовувала в житті, і зараз розумію, що в робочих моментах без нього просто неможливо обійтися. Я вважаю, що в єдності – наша сила. Саме єдність відіграє для мене найважливішу роль у житті, оскільки, як відомо, людина сама нічого не може зробити, досягти чи подолати будь-які труднощі. Тому я завжди звертаюся за порадою або залучаю людей до своєї роботи чи спілкування з колективом і дітьми. У всіх цих сферах присутній цей принцип, який мені дуже близький по духу.
– Які методи реабілітації використовуєте у центрі?
- У нашому відділенні надаються такі послуги, як: соціальна адаптація, соціально-психологічна реабілітація, соціальна реабілітація для осіб з інтелектуальними та психічними розладами. Це, безперечно, комплекс методів, адже наш основний напрямок – соціальна реабілітація, індивідуальні та групові заняття.
Ми навчаємо дітей і дорослих основних життєвих навичок, таких як: одягатися, застеляти ліжко, зав’язувати шнурки, мити посуд, прибирати, доглядати за собою. Окрім цього, проводимо майстер-класи, різноманітні заняття та заходи, спрямовані на покращення настрою, розкриття талантів дітей і їхнє самовираження.
Ми часто запрошуємо гостей, організовуємо екскурсії на свіжому повітрі. Також у програмі є малювання, ліплення з пластиліну, заняття для розвитку дрібної та великої моторики, які дають найкращий результат: завдяки ним у дитини активізуються нервові закінчення, що сприяє її спокою та розслабленню.
Окрім цього, у нас проводяться заняття з казкотерапії, музикотерапії, пісочної анімації, а також багато індивідуальних і групових зустрічей із психологом. Вона працює з дітьми, допомагаючи їм розвинути емоційну стійкість, витривалість, впевненість у собі та покращити самопочуття.
Ми також надаємо послуги масажу, заняття на тренажерах із реабілітологом, ранкові руханки та зарядки. Уся взаємодія з дітьми відбувається в ігровій формі, щоб їм було цікаво, весело й комфортно.
Нещодавно ми запровадили нову методику – нейрографіку. Це малювання на аркуші паперу спеціальних ліній, які з’єднуються в одне ціле, утворюючи цікавий малюнок. У процесі цього активізується робота мозку дитини, що допомагає їй краще пристосовуватися до навколишнього середовища.
Ми приділяємо велику увагу екологічному вихованню: навчаємо дітей взаємодії з природою, відвідуємо кінні та равликові ферми, зоопарки. Пояснюємо, як правильно комунікувати з тваринами і для чого це потрібно.
Також ми співпрацюємо з організацією «Північне Поділля», яка проводить для дітей різноманітні майстер-класи, заходи та виїзди на природу. Там вони вчаться взаємодіяти з довкіллям, висаджувати рослини та доглядати за ними.
У нашому центрі є сенсорна кімната, яка допомагає у розвитку дітей. Методи роботи різноманітні, і головне – правильно їх комбінувати та використовувати на благо.
– Розкажіть, будь ласка, з якими найпоширенішими проблемами звертаються до вашого центру?
– На даний момент до нашого закладу, на жаль, усе частіше звертаються батьки з такою проблемою, як розлади аутичного спектру. Я помітила, що це стало особливо актуальним за останній рік.
У нашому відділенні є діти з психічними порушеннями, порушеннями опорно-рухового апарату, дитячим церебральним паралічем, ортопедичними проблемами, вадами ходи, серця та слуху.
У попередні роки спостерігався недобір дітей, а зараз, коли батьки телефонують із проханням допомогти їхній дитині, ми не маємо можливості надати необхідну послугу. Це життєво важливо, адже ми не знаходимося у великому місті, де є альтернатива. Мені дуже прикро спостерігати, що в наш час відбуваються такі ситуації, які негативно впливають на емоційний стан дітей і погіршують їхнє здоров’я.
– Як змінилися ваші підходи до реабілітації за останні роки?
– Пам’ятаю, коли тільки прийшла на роботу завідувачем відділення, то зрозуміла, що двері нашого центру повинні бути відкриті для всіх людей, які мають добро в серці, сповнені любові та готові ділитися не лише матеріальними речами, а й своєю енергією, талантами та позитивом.
Я побачила значний прогрес у тому, як діти почали комунікувати з іншими людьми, навіть незнайомцями. Для мене це було дуже цікаво: після таких відвідин вони краще засвоювали матеріал, а їхній психоемоційний стан помітно покращився. Це, напевно, один із ключових підходів, окрім навчання та розвитку в професійній сфері. На мою думку, це найбільша зміна, яку я спостерігала в нашій роботі: коли ми залучаємо нових людей і партнерів, вони згодом стають нашими друзями.
Ще кілька слів про наш колектив. Коли я приходжу на роботу, мені не потрібно якось переналаштовувати себе, адже наша команда — молода, перспективна та дружня. Це місце, де немає сварок чи зайвих питань, усі підтримують одне одного та завжди готові допомогти.
– Робота з людьми, а особливо дітьми вимагає подальшої підтримки та комунікації із батьками та рідними. Підкажіть, будь ласка, як ви співпрацюєте з батьками та рідними своїх пацієнтів? Чи є якась певна процедура?
– Насправді це дуже важливе питання, адже без співпраці з батьками наша робота була б просто неможливою. Діти й батьки – це єдине ціле, а дітки, які перебувають у нашому центрі, є для нас особливими, як і їхні батьки. Це своєрідний трикутник, без якого немає повноцінної реабілітації.
Якщо немає довіри та розуміння з боку батьків, співпраця є просто неможливою, і результату досягти складно. Тому цей трикутник – батьки, вчителі й діти – є міцним фундаментом нашої роботи.
Наш заклад функціонує з 2011 року, і за цей час багато батьків, які знайомі вже тривалий час, стали однією великою родиною. Вони разом святкують дні народження, діляться особистими моментами та підтримують одне одного.
Ми не лише проводимо батьківські збори, а й організовуємо спеціальні заходи для батьків, щоб вони могли відпочити й відволіктися від буденних турбот. Наприклад, у лютому заплановане заняття з нейрографіки з нашим психологом Оленою Мацевко, яка приїде до наших батьків і разом з ними буде малювати. Під час цього процесу вони розслабляються, мріють і відпочивають від рутинних справ та проблем.
Звісно, ми активно співпрацюємо з батьками, запитуємо їх про стан дитини, її особливості та потреби. Батьки для нас — це не лише партнери, а й хороші друзі. Більше того, у нас склалася дуже тісна взаємодія, що допомагає досягати найкращих результатів у роботі.
– Пані Наталія, розкажіть, як ви долучаєте партнерів до співпраці? Чи є міжнародні організації в вашому списку?
– У нас немає конкретного принципу залучення партнерів. Це більше інтуїтивний процес – коли ми розуміємо, що дітям бракує уваги з боку інших людей, ми запрошуємо своїх друзів, знайомих або навіть особисто звертаємося до когось із пропозицією відвідати наш центр: завітати на свято чи просто поспілкуватися з дітьми.
Люди, які приїжджають до нас, отримують величезне задоволення від спілкування з вихованцями. Це мотивує їх залучати нових знайомих, які також готові приділити свій час нашим дітям, провести майстер-клас або просто підтримати.
Для мене це дуже цінно, адже моя мета — залучити якомога більше людей із добрим серцем, познайомити їх із нашими чудовими дітьми та допомогти їм розширити світогляд. Серед наших друзів є не лише українці, а й люди з інших країн. Наприклад, у лютому до нас приїде Антоніо з Португалії. Ми завжди радіємо, коли діти з нетерпінням чекають зустрічі з гостями, адже це дуже важливо для їхнього розвитку.
Маємо друзів і у Великій Британії, і кожне нове знайомство приносить нам радість. Найцінніше те, що всі, хто приходить до нас, — це люди з великим серцем і щирими намірами. Вони випромінюють позитив і викликають у дітей бажання спілкуватися.
Глибоко поважаю наших партнерів, які відвідують центр просто для того, щоб провести час із дітьми. Адже не кожен має сили та внутрішню готовність почати спілкування з дитиною, яка не говорить. Це особливий, щирий момент, коли кожна дитина відчуває себе важливою. Таке спілкування навчає, розвиває і дарує дітям незабутні емоції.
Живе спілкування для наших вихованців надзвичайно важливе. Коли я повідомляю, що до них приїде гість, кожен виражає свою радість по-своєму: хтось словами, а хтось — жестами.
У нас дуже багато друзів, і це величезна радість, адже завдяки такій взаємодії ми досягаємо значних результатів у нашій роботі.
– Що вас мотивує в цій роботі найбільше?
– Мене мотивує те, що на цій роботі я щаслива. Діти – надзвичайно щирі, і, мабуть, саме вони найбільше надихають мене, особливо їхні досягнення та зміни. Наприклад, у нас є дівчинка, яка колись не могла малювати та навіть утримувати ручку в руці. А тепер вона створює малюнки, розмальовує розмальовки – і в такі моменти розумієш, що вона змогла, переборола труднощі. Це вражає.
Я часто співвідношу такі ситуації з собою й розумію: якщо діти можуть долати труднощі, то і я можу. Це робить мене стійкішою, витривалішою, ще більш відданою своїй справі.
Для мене надзвичайно важливе спілкування з нашими дітьми, адже їхні маленькі, але такі значущі перемоги змінюють не лише їхнє життя, а й моє власне. Я дуже часто на роботі згадую вірш Ліни Костенко «Крила». Найближчими для мене є слова:
«Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!»
Саме так я часто почуваюся, перебуваючи на роботі. Це особливе відчуття, коли робота з дітьми, батьками та колективом відкриває нові горизонти й веде мене до нових звершень.
Розмовляла
Лідія ЛІСНА
У нашому інтерв’ю ми поспілкувалися з Наталією Джурою, завідувачкою відділення комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю комунального закладу «Центр надання соціальних послуг». Вона поділилася історією свого професійного шляху, розповіла про особливості роботи центру, реабілітаційні методи, співпрацю з батьками та партнерами.
Як мотивувати дітей до розвитку? Що найбільше надихає у цій роботі? Як просте спілкування може змінювати життя? Про це та багато іншого – у нашій розмові.
– Пані Наталія, розкажіть, будь ласка, про свій життєвий шлях. Що привело вас до теперішньої роботи?
– Якщо говорити про особисте, то я народилася у місті Львові, де навчалася у школі та здобула дві вищі освіти. Напевно, так склалося життя, що я зустріла свого чоловіка, який родом із Золочівщини, із села Білий Камінь. Після одруження я переїхала зі затишного Львова до чоловіка. Одним із найбільших своїх досягнень вважаю материнство, адже я виховала та виростила доньку Софію.
І ось, одного дня мені зателефонували з реабілітаційного центру та запросили на роботу на посаду секретаря керівника. Я із задоволенням працювала на цій посаді п’ять років. Після цього близько року була соціальним працівником у цій же сфері та цьому реабілітаційному центрі. Далі відбувся кар’єрний ріст, який привів мене до посади керівника.
У певний момент я усвідомила, що все в моєму житті відбувається поступово, з певною послідовністю, ніби готуючи мене до чогось більшого після всіх років роботи секретарем чи соціальним працівником.
– Чи є у вас життєве кредо або принцип, яким ви керуєтесь у роботі?
– Насправді, це дуже цікаве питання для мене, бо, напевно, тут є щось на більш підсвідомому рівні. Цей принцип або кредо я завжди використовувала в житті, і зараз розумію, що в робочих моментах без нього просто неможливо обійтися. Я вважаю, що в єдності – наша сила. Саме єдність відіграє для мене найважливішу роль у житті, оскільки, як відомо, людина сама нічого не може зробити, досягти чи подолати будь-які труднощі. Тому я завжди звертаюся за порадою або залучаю людей до своєї роботи чи спілкування з колективом і дітьми. У всіх цих сферах присутній цей принцип, який мені дуже близький по духу.
– Які методи реабілітації використовуєте у центрі?
- У нашому відділенні надаються такі послуги, як: соціальна адаптація, соціально-психологічна реабілітація, соціальна реабілітація для осіб з інтелектуальними та психічними розладами. Це, безперечно, комплекс методів, адже наш основний напрямок – соціальна реабілітація, індивідуальні та групові заняття.
Ми навчаємо дітей і дорослих основних життєвих навичок, таких як: одягатися, застеляти ліжко, зав’язувати шнурки, мити посуд, прибирати, доглядати за собою. Окрім цього, проводимо майстер-класи, різноманітні заняття та заходи, спрямовані на покращення настрою, розкриття талантів дітей і їхнє самовираження.
Ми часто запрошуємо гостей, організовуємо екскурсії на свіжому повітрі. Також у програмі є малювання, ліплення з пластиліну, заняття для розвитку дрібної та великої моторики, які дають найкращий результат: завдяки ним у дитини активізуються нервові закінчення, що сприяє її спокою та розслабленню.
Окрім цього, у нас проводяться заняття з казкотерапії, музикотерапії, пісочної анімації, а також багато індивідуальних і групових зустрічей із психологом. Вона працює з дітьми, допомагаючи їм розвинути емоційну стійкість, витривалість, впевненість у собі та покращити самопочуття.
Ми також надаємо послуги масажу, заняття на тренажерах із реабілітологом, ранкові руханки та зарядки. Уся взаємодія з дітьми відбувається в ігровій формі, щоб їм було цікаво, весело й комфортно.
Нещодавно ми запровадили нову методику – нейрографіку. Це малювання на аркуші паперу спеціальних ліній, які з’єднуються в одне ціле, утворюючи цікавий малюнок. У процесі цього активізується робота мозку дитини, що допомагає їй краще пристосовуватися до навколишнього середовища.
Ми приділяємо велику увагу екологічному вихованню: навчаємо дітей взаємодії з природою, відвідуємо кінні та равликові ферми, зоопарки. Пояснюємо, як правильно комунікувати з тваринами і для чого це потрібно.
Також ми співпрацюємо з організацією «Північне Поділля», яка проводить для дітей різноманітні майстер-класи, заходи та виїзди на природу. Там вони вчаться взаємодіяти з довкіллям, висаджувати рослини та доглядати за ними.
У нашому центрі є сенсорна кімната, яка допомагає у розвитку дітей. Методи роботи різноманітні, і головне – правильно їх комбінувати та використовувати на благо.
– Розкажіть, будь ласка, з якими найпоширенішими проблемами звертаються до вашого центру?
– На даний момент до нашого закладу, на жаль, усе частіше звертаються батьки з такою проблемою, як розлади аутичного спектру. Я помітила, що це стало особливо актуальним за останній рік.
У нашому відділенні є діти з психічними порушеннями, порушеннями опорно-рухового апарату, дитячим церебральним паралічем, ортопедичними проблемами, вадами ходи, серця та слуху.
У попередні роки спостерігався недобір дітей, а зараз, коли батьки телефонують із проханням допомогти їхній дитині, ми не маємо можливості надати необхідну послугу. Це життєво важливо, адже ми не знаходимося у великому місті, де є альтернатива. Мені дуже прикро спостерігати, що в наш час відбуваються такі ситуації, які негативно впливають на емоційний стан дітей і погіршують їхнє здоров’я.
– Як змінилися ваші підходи до реабілітації за останні роки?
– Пам’ятаю, коли тільки прийшла на роботу завідувачем відділення, то зрозуміла, що двері нашого центру повинні бути відкриті для всіх людей, які мають добро в серці, сповнені любові та готові ділитися не лише матеріальними речами, а й своєю енергією, талантами та позитивом.
Я побачила значний прогрес у тому, як діти почали комунікувати з іншими людьми, навіть незнайомцями. Для мене це було дуже цікаво: після таких відвідин вони краще засвоювали матеріал, а їхній психоемоційний стан помітно покращився. Це, напевно, один із ключових підходів, окрім навчання та розвитку в професійній сфері. На мою думку, це найбільша зміна, яку я спостерігала в нашій роботі: коли ми залучаємо нових людей і партнерів, вони згодом стають нашими друзями.
Ще кілька слів про наш колектив. Коли я приходжу на роботу, мені не потрібно якось переналаштовувати себе, адже наша команда — молода, перспективна та дружня. Це місце, де немає сварок чи зайвих питань, усі підтримують одне одного та завжди готові допомогти.
– Робота з людьми, а особливо дітьми вимагає подальшої підтримки та комунікації із батьками та рідними. Підкажіть, будь ласка, як ви співпрацюєте з батьками та рідними своїх пацієнтів? Чи є якась певна процедура?
– Насправді це дуже важливе питання, адже без співпраці з батьками наша робота була б просто неможливою. Діти й батьки – це єдине ціле, а дітки, які перебувають у нашому центрі, є для нас особливими, як і їхні батьки. Це своєрідний трикутник, без якого немає повноцінної реабілітації.
Якщо немає довіри та розуміння з боку батьків, співпраця є просто неможливою, і результату досягти складно. Тому цей трикутник – батьки, вчителі й діти – є міцним фундаментом нашої роботи.
Наш заклад функціонує з 2011 року, і за цей час багато батьків, які знайомі вже тривалий час, стали однією великою родиною. Вони разом святкують дні народження, діляться особистими моментами та підтримують одне одного.
Ми не лише проводимо батьківські збори, а й організовуємо спеціальні заходи для батьків, щоб вони могли відпочити й відволіктися від буденних турбот. Наприклад, у лютому заплановане заняття з нейрографіки з нашим психологом Оленою Мацевко, яка приїде до наших батьків і разом з ними буде малювати. Під час цього процесу вони розслабляються, мріють і відпочивають від рутинних справ та проблем.
Звісно, ми активно співпрацюємо з батьками, запитуємо їх про стан дитини, її особливості та потреби. Батьки для нас — це не лише партнери, а й хороші друзі. Більше того, у нас склалася дуже тісна взаємодія, що допомагає досягати найкращих результатів у роботі.
– Пані Наталія, розкажіть, як ви долучаєте партнерів до співпраці? Чи є міжнародні організації в вашому списку?
– У нас немає конкретного принципу залучення партнерів. Це більше інтуїтивний процес – коли ми розуміємо, що дітям бракує уваги з боку інших людей, ми запрошуємо своїх друзів, знайомих або навіть особисто звертаємося до когось із пропозицією відвідати наш центр: завітати на свято чи просто поспілкуватися з дітьми.
Люди, які приїжджають до нас, отримують величезне задоволення від спілкування з вихованцями. Це мотивує їх залучати нових знайомих, які також готові приділити свій час нашим дітям, провести майстер-клас або просто підтримати.
Для мене це дуже цінно, адже моя мета — залучити якомога більше людей із добрим серцем, познайомити їх із нашими чудовими дітьми та допомогти їм розширити світогляд. Серед наших друзів є не лише українці, а й люди з інших країн. Наприклад, у лютому до нас приїде Антоніо з Португалії. Ми завжди радіємо, коли діти з нетерпінням чекають зустрічі з гостями, адже це дуже важливо для їхнього розвитку.
Маємо друзів і у Великій Британії, і кожне нове знайомство приносить нам радість. Найцінніше те, що всі, хто приходить до нас, — це люди з великим серцем і щирими намірами. Вони випромінюють позитив і викликають у дітей бажання спілкуватися.
Глибоко поважаю наших партнерів, які відвідують центр просто для того, щоб провести час із дітьми. Адже не кожен має сили та внутрішню готовність почати спілкування з дитиною, яка не говорить. Це особливий, щирий момент, коли кожна дитина відчуває себе важливою. Таке спілкування навчає, розвиває і дарує дітям незабутні емоції.
Живе спілкування для наших вихованців надзвичайно важливе. Коли я повідомляю, що до них приїде гість, кожен виражає свою радість по-своєму: хтось словами, а хтось — жестами.
У нас дуже багато друзів, і це величезна радість, адже завдяки такій взаємодії ми досягаємо значних результатів у нашій роботі.
– Що вас мотивує в цій роботі найбільше?
– Мене мотивує те, що на цій роботі я щаслива. Діти – надзвичайно щирі, і, мабуть, саме вони найбільше надихають мене, особливо їхні досягнення та зміни. Наприклад, у нас є дівчинка, яка колись не могла малювати та навіть утримувати ручку в руці. А тепер вона створює малюнки, розмальовує розмальовки – і в такі моменти розумієш, що вона змогла, переборола труднощі. Це вражає.
Я часто співвідношу такі ситуації з собою й розумію: якщо діти можуть долати труднощі, то і я можу. Це робить мене стійкішою, витривалішою, ще більш відданою своїй справі.
Для мене надзвичайно важливе спілкування з нашими дітьми, адже їхні маленькі, але такі значущі перемоги змінюють не лише їхнє життя, а й моє власне. Я дуже часто на роботі згадую вірш Ліни Костенко «Крила». Найближчими для мене є слова:
«Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!»
Саме так я часто почуваюся, перебуваючи на роботі. Це особливе відчуття, коли робота з дітьми, батьками та колективом відкриває нові горизонти й веде мене до нових звершень.
Розмовляла
Лідія ЛІСНА
