Новини Золочівщини
10:07, 16 січня 2025
209
0

БЕРЕГТИ МИНУЛЕ, ЩОБ БУДУВАТИ МАЙБУТНЄ

БЕРЕГТИ МИНУЛЕ, ЩОБ БУДУВАТИ МАЙБУТНЄ
Gazeta
Фото: НУС
Завжди пам’ятай минуле! Це не просто слова, а нагадування, що кожна подія, кожен вчинок наших предків залишив слід, який відгукується у сьогоденні. Історія — це не лише факти та дати, а живий діалог між поколіннями, що допомагає краще зрозуміти себе і світ навколо.
Наскільки можна оцінити розвиток науки в Україні? Чого бракує сучасним відкриттям? Як декомунізація впливає на суспільство та історичну пам’ять? Професія історика поклик душі чи бажання глибоко пізнати світ? Ці та інші питання ми поставили громадському діячу, історику, краєзнавцю Володимиру Андрійовичу Сиваку.

– Пане Володимире, чому ви обрали саме історію, як предмет вивчення свого життя?
– Я з дитинства захоплювався історією, а саме нумізматикою. Уже в шкільні роки мою увагу привернуло те, що за монетами і грошима можна вчити історію: хто правив державами, які події були пов’язані з грошовими одиницями. Через якийсь час я почав колекціонувати ці монети за епохами: у мене були досить рідкісні монети Римської імперії, які я передав своєму синові, а сам вирішив піти в літературну діяльність.
Моя перша праця – переклад книги «Історія міста Золочева» польської історикині Луції Харевічевої, доля якої була досить трагічною: під час першого приходу радянської влади у вересні 1939 року загинув її чоловік – офіцер Війська Польського, а сама Луція загинула в нацистському концтаборі Освенцім. Вона дуже багато зробила як дослідниця та історикиня, і я вирішив перекласти та видати її працю. У цій книзі я зробив аналіз та доповнив матеріал коментарями.
Наступними стали публікації про Золочів від стародавніх часів до сьогодні. Наприклад, стаття «Стоянки первісних людей на Золочівщині». У мене довгий час зберігалися кам’яні сокири тієї епохи. Я проводив дослідження перебування на території Золочівщини племен Білих хорватів і Бужан, які між собою воювали. Було опубліковано чимало матеріалів, присвячених історичному минулому нашого краю. Серед них: «Чи мають відношення загадкові камені з криптограмами на замку до ордену Тамплієрів?», «Золочів і Магдебурзьке право», «Правда про Радече», а також «Легенди Золочівського замку». Туристам завжди цікаво блукати кімнатами нашого палацу, проте ніхто не здогадується, що в кожній з цих кімнат є комини. Вони утворюють цілу систему прослуховування, що використовувалась колись з метою запобігання скоєння заколоту проти короля та його родини.
Також вийшли друком нариси: «Історія єврейської громади м. Золочева», «Історія Золочівської СШ №1» і її доповнена версія, приурочена до 160-річчя заснування школи.
Завдяки дослідницькій діяльності в галузі історії я знайшов себе!
– Розкажіть, будь ласка, над чим ви зараз працюєте?
– Наразі готується до видання моя книга «Історія Золочівської лікарні та медичного обслуговування від 1906 року до наших днів». Не буду заздалегідь її рекламувати, але зазначу, що читач знайде в ній багато цікавого матеріалу.
– Поділіться, будь ласка, спогадами про свої студентські роки.
– Завжди у житті людини є незабутній період, який ми згадуємо з великою любов’ю. Студентські роки – найкращі роки. Перед навчанням у Львівському університеті ім. І. Франка я закінчив Львівське вище військово-політичне училище, де готували військових журналістів і працівників культосвітніх закладів у військовій сфері. Ця освіта дала мені змогу глибше розуміти тактику та стратегію історичних подій, пов’язаних зі світовими війнами, орієнтуватися у військових картах та визначати, яку зброю використовували в боях.
Знаєте, яка б влада не була тоді, але студенти – це окрема братія, яка є прошарком населення, завдяки якому існує вчений світ. Жалію про те, що студентські роки вже не повернути. Вони навчили мене дружити, поважати, цінувати людей навколо!
– Як ви зрозуміли, що ваше місце саме тут, навчати дітей та поширювати науку?
– Після закінчення університету я був членом філософського гуртка, а моя дипломна робота на тему Запорізької Січі стала містком до кандидатської. Проте я вирішив почати свою педагогічну діяльність у рідному місті Золочів. Вибір школи для мене був очевидним: саме в Золочівському ЗЗСО I-III ступенів № 1 працювала моя мати вчителем української мови та літератури і я тут навчався.
Згодом я зрозумів, що вчити дітей – це моє покликання.
– Яка історична постать вас найбільше вразила?
– Серед постатей, які були визначними в історії України, я вважаю, Петра Могилу та Костянтина Острозького. Саме вони вивели освіту і культуру в Україні на світовий рівень. З історії України мені складно виокремити когось одного, тому що всі вклали все можливе в розвиток нашої держави, і їхні заслуги дуже високі.
У світовому аспекті я віддаю перевагу Вінстону Черчиллю, колишньому Прем’єр-міністру Великої Британії. Черчилль боровся за розвиток країни, ніколи не закликав до війни і все вирішував дипломатичним шляхом.
– Розкажіть, будь ласка, про свої проєкти. Я знаю, що ви є засновником благодійного фонду «Золочів Відроджений».
– Коли створювався цей фонд, була необхідність відродити історичну, культурну та архітектурну спадщину Золочева. «Золочів Відроджений» в основному є допомогою у різних культурних, освітніх та історичних проєктах, і тому я став одним із засновників. Проте, коли почалося повномасштабне вторгнення у 2022 році, ми перейшли на військовий стан і допомагаємо нашим воїнам технікою, амуніцією, автотранспортом.
– Наскільки ви б оцінили розвиток науки в Україні під час повномасштабного вторгнення? Чого бракує сучасним відкриттям?
– Наприклад, Японія до XVIII століття була ізольованою та відсталою державою. Крім морепродуктів там не було достатку, корисних копалин чи плодородної землі. Японія поставила свою мету — розвиток освіти та науки. Уряд всіляко допомагав винахідникам, розвивав їх, і як результат вже під час Другої світової війни держава є оснащена авіацією, морською технікою, заводами та підприємствами різноманітних галузей.
Приділяти увагу розвитку науки під час війни вкрай необхідно. В Україні існує проблема із виробництвом власної якісної зброї, яка ускладнюється браком кваліфікованих фахівців. Значна частина талановитих науковців виїхала за кордон. Однак ті, хто залишився, активно опановують технології створення новітніх озброєнь, і це вже приносить свої результати. Проте цього недостатньо. Потрібна цілеспрямована державна політика — «Все для фронту, все для Перемоги!», а також розробка новітніх технологій та сучасних видів озброєння, таких як лазерна зброя. Ми не маємо права зупинятися, адже це грає на руку ворогу.
Однак найбільшим внутрішнім викликом залишається корупція. Вона є основною перепоною для наукового прогресу та нашого інтегрування в НАТО. Подолання цього явища має стати пріоритетом на шляху до зміцнення обороноздатності та досягнення перемоги.
Я впевнений, що після війни Україна відновлюватиметься на рівні європейських держав, впроваджуватиме новітні технічні досягнення та здійснюватиме важливі відкриття, аби весь світ бачив, що ми – талановита країна з потужним економічним потенціалом.
Безперечно, нам є над чим працювати, адже після війни економічна ситуація в Україні буде надзвичайно складною. Саме тому відбудова потребуватиме зусиль кожного. Нам важливо зберегти наших спеціалістів та обдаровану молодь, адже саме вони стануть фундаментом для побудови нової України – для себе та майбутніх поколінь.
Неосвічена держала ніколи не буде передовою!
– Як ви ставитеся до процесу декомунізації та переосмислення історичних пам'ятників в Україні? Як це впливає на суспільство та історичну пам'ять?
– Люди можуть по-різному ставитися до пам’ятників. Хтось бачить у них шедеври мистецтва, а хтось – символи голодомору, нелюдяності та зла. Росія протягом всієї історії приносила українцям лише страждання. То чому пам’ятники, які прославляють російських діячів, повинні прикрашати наші парки та сквери? Чому ми маємо шанувати радянських маршалів і генералів, які гнали наших людей без зброї в бій, на смерть?
Наприклад, у Золочеві був пам’ятник «Вічний вогонь», але громада вирішила встановити на його місці хрест, що символізує скорботу за полеглими під час Другої світової війни.
Україна побудована на крові та житті людей, але ідея незалежності існувала, існує і буде існувати! Ми показали, що українців не так легко здолати, і що ми ніколи не віддамо своєї незалежності.
– На вашу думку, які виклики і можливості стоять перед молодими істориками?
– Виклики полягають у тому, що потрібно з допомогою історичних джерел нести правду українського народу, незважаючи на будь-які тиски чи інші бачення. Історія українського народу – це наша історія. Через неї проходять людські життя, і тому її потрібно цінувати.
Зараз перед молодими істориками стоїть одне завдання – донести правду!
Розмовляла Лідія Лісна
Ctrl
Enter
Помітили помИлку
Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter
Коментувати (0)
Інформація
Відвідувачі, що знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.