Новини Золочівщини
14:45, 01 грудня 2022
347
0

Постійно запитувати себе: «Хто я?»

Постійно запитувати себе: «Хто я?»
Gazeta
Фото: НУС
Нещодавно брала я інтерв’ю в однієї дуже цікавої дівчини – Марії Венгер. Гадаю, багато хто з вас знає її добре. Хтось особисто, хтось – по цікавих розповідях і фото у соцмережах. Тендітна Марічка лише з вигляду. Направду, подив викликає її енергія, насичене життя, незмінна усмішка на обличчі. Дружина і мама трьох дітей, медсестра у відділі хірургії, акторка аматорського театру – це Марічка. Організація велопробігів та цікавого дозвілля з односельцями, поїздка у Київ на змагання з фітнесу, самовдосконалення, особлива життєва філософія – це також вона.
Інтерв’ю буде своєрідним, адже я запропонувала Марії відповісти лише на одне запитання. Досить банальне: як вона усе встигає? А відповідь розтяглася на осінній вечір «під каву». Тож зараз ви всі цю відповідь отримаєте.

Марічка:
– Ще з дитинства я звикла все аналізувати. Головне запитання, яке я завжди собі ставила, було: «Хто я є?». Я міркувала: чого я досягла, якою бачу себе, якою мене бачать люди. Брала сама у себе інтерв’ю.
– Завжди озвучую речі, про які шкодую. Несу свій сором, це допомагає не повторити більше помилок. Адже якщо заховати подалі не дуже добрі вчинки, може виникнути ситуація, коли ти їх повториш.
Постійно запитувати себе: «Хто я?»

– Давно помітила: якщо незадоволена собою, переношу це невдоволення на близьких. Так було, коли я мала зайву вагу – мене це дратувало, нерви відбивалися на новонародженій дитині. Тож поставила собі за мету привести фігуру в норму і зробила це.
– На той випадок, коли твоя діяльність не приносить тобі бажаного, коли не можу донести до людей те, що планувала, я вигадала теорію «Зміни форму». Наприклад, ти займаєшся рукоділлям і працюєш з певним матеріалом, але мало симпатиків твоєї творчості – залиш той самий матеріал, але роби кардинально інші речі. Які будуть цікаві людям. Тебе тягне в медицину, але ти боїшся крові – шукай медичну спеціальність, де тобі не доведеться бачити ту кров… Прикладів можна навести багато.
Десь з 7-8 класу я веду щоденники. Спочатку вони стосувалися релігійних тем, адже в юному віці я бачила себе богопосвяченою особою – монашкою. Мабуть, нафантазувала собі щось романтичне… Мене приваблював одяг монахинь... Щоденники нагадували сповідь. Я хвилювалася: хто я, чи заслуговую на цю місію. Потім все це минуло, я почала цікавитися хлопцями, і мрії бути монашкою потроху розвіялися. Щоденники стали нагадувати порадники. Наприклад, я – підліток, у мене проблеми зі шкірою… Запишу-но я, що можна вдіяти. Ага, потрібно налагодити сон, харчування… З роками змінювалася тематика моїх щоденників. Але коли я познайомилася з майбутнім чоловіком, показала йому усе, про що писала, щоб краще розумів мою сутність.
Постійно запитувати себе: «Хто я?»

– Багато роздумів на ту ж таки тему «Хто я?» стосувалися моїх батьків, особливо тата, якого я вважаю одним з найкращих чоловіків на планеті. Так виходить, що тато – ідеал, мама – друг. Моє дівоче прізвище – Ковальська, і я цим пишаюся. На мою думку, кожне прізвище має свій аромат. Ти чуєш його – і маєш уявлення, якими є діти з тої сім’ї. Я міркувала: а чи достойна носити це прізвище? Отже, треба досягти того рівня поваги, яку викликав у людей мій батько. Він вирішував парафіяльні конфлікти. Де перебував тато – там царював мир, спокій, добро. Талановитий футболіст. Старанний будівельник. Помер мій батько від загадкової хвороби у розквіті літ. Зараз про нього говорять, як про ідеал. Я вважаю, про таку смерть можна тільки мріяти – вчасно піти з життя, щоб за тобою шкодували, щоб ти залишився в пам’яті людей надовго.
– Щоб пояснити, як я все встигаю, я розповім вам про моє «Колесо балансу». Воно складається з чотирьох секторів, і кожен з них має бути наповнений. Якщо я бачу, що якийсь сектор спорожнів, одразу знаю, чому треба вділити зараз увагу. Ці сектори можна умовно назвати так: СЕНС ЖИТТЯ, ТІЛО, РОБОТА, ВІДПОЧИНОК. А зараз розповідатиму про кожен із них.
СЕНС ЖИТТЯ. В це поняття я вкладаю дві нерозривні речі – це моя сім’я і віра в Бога. Бог – моя підтримка, я пропагую християнські цінності, умію пробачати. Я – «людина-відповідь», а не «людина-запит». На сім’ю у мене погляди зовсім не феміністичні: вважаю, що дружина повинна бути залежною від чоловіка, але в хорошому розумінні. Я маю на увазі, що жінка має відчувати турботу. Я воджу машину, але мені приємно, коли інколи мене забирає з роботи мій чоловік. А я, відповідно, хочу бути не конкуренткою йому, а жінкою «для відпочинку воїна». Тобто ми – опора одне одному. Можливо, не все з моєї розповіді зрозуміло, але я вважаю, що ніколи не буває збігу на 100 % у мовця (спікера) і у слухача. Все залежить від морального стану, в якому слухач перебуває, місця, часу. Якщо спікер – я, то беру відповідальність за свої слова. В мене не буде претензій, якщо мене не так зрозуміють.
РОБОТА. Як медик, маю мати здоровий вигляд, я транслюю людям здоровий спосіб життя. Медицина – то про фізичну активність. В медицині я режисер – спілкування з пацієнтами нагадує гру. Всі люди різні, і з кожним пацієнтом треба грати ту роль, в якій я буду комфортним співрозмовником для нього. Я дуже люблю допомагати. Люблю своїх пацієнтів, люблю важкохворих – вмію говорити з ними чесно навіть про відхід… Лікар повинен казати правду. Я ще й реалізовуюся на роботі як психолог. Коли я допомагаю хворим – я наповнююся. Для мене і питання гігієни – зовсім не огидні. Я люблю служити людям. Так в мені говорить нереалізована монашка. Коли у хворого стан не дуже важкий – я співаю йому, декламую вірші. Та я навіть конфлікти люблю. Не кожен терплячий. От бувають молоді пацієнти, які думають, що всі їм щось винні. Вони використовують медсестру наповну. Я готова до цього. Є поняття емоційного інтелекту: здатність відчувати емоцію. Коли пацієнт агресивний, я не співатиму йому, а вестиму себе строго, чітко виконуватиму його вказівки (ось це і режисура, і акторство).
Постійно запитувати себе: «Хто я?»

ТІЛО. Як я вже казала, важливо дбати про тіло всім, а особливо медику. Ти ним інформуєш про цінності, хвора людина не може нести того, що здорова, адже чим наповнена, тим і ділиться. Хочу віддавати людям багато, бути потрібною, як єлей – щоб чекали з нетерпінням. Тому мені потрібен спорт. Обожнюю теніс. Вдячна своєму брату Ігорю, який підштовхнув мене до занять спортом. Фізична активність розвиває гнучкість реакцій. Це допомагає знайти підхід до кожного пацієнта. А пацієнти всі різні. Вчитель любить вчити, начальник – командувати, людина, яка працює на важкій фізичній роботі, прагне багато твоєї уваги і присутності. Ось як переплетені ці два сектори – розповідаючи про тіло, я забігаю на тему своєї роботи.
ВІДПОЧИНОК. Це про соціальне життя, яке вимагає дуже багато ресурсів, але при тім наповнює. Це як велопробіг цікавими місцями (які, до речі, ми проводили не раз) – важко і виснажливо, проте емоції збагачують. Дуже важлива частина життя – вистави. Найбільше щастя – це процес підготовки, репетиції, планування. В нашому колективі – дорослі люди, переважно сімейні, втомлені побутом. Але знаходять час і сили на творчість, і це дає віддачу. Важливо, щоб близькі люди підтримували. Не всі бачать себе акторами – мій чоловік, наприклад, не виступає на сцені, але вкладається до кожного виступу, допомагає. З чого почалася діяльність нашого колективу? Тут я схиляю низько голову перед завідувачкою будинком культури села Городилів Марією Сеньків. Якби не вона, то цього усього не було б. Добре пам’ятаю нашу першу виставу: живемо собі спокійним життям, і тут пані Марія пропонує потішити наших дітей – організувати їм казку на Миколая. З того все й почалося – ми, дорослі люди, перевтілилися в звіряток, діти раді… Та ми зіткнулися з неприйняттям в суспільстві. Нас критикували: як то так, «старі баби» скачуть в костюмах звірят… Дехто розчарувався і покинув колектив… Але більшість не зламалася – і от ми готуємо «Вечори на хуторі біля Диканьки». Тут уже симпатиків побільшало, вистава справила чудове враження. А яка прекрасна п’єса була до дня народження Тараса Шевченка! Тема про нього та його коханих жінок – найідеальніше, що могло б бути. Вистава глибока: втілювали такі різні образи… Далі був гумор: «Колобок», «Язиката Хвеська»… Щодо «Хвеськи» – нашою сценою була дача одних господарів, вони люб’язно дозволили нам скористатися нею. А запрошене було усе село! І куліш колективний варили навіть.
Постійно запитувати себе: «Хто я?»

– Про чотири сектори «Кола балансу» я наче розповіла все. Хочу на завершення сказати ще трохи про духовне наповнення. Я вважаю, що людина має бути постійно у стані закоханості. Не в конкретну людину, а в риси характеру, поведінку, вчинки, манери, красу, розмови і т. д. Дуже допомагає мені вервичка, яку ми молимося з сім’єю щовечора, особливо зараз, в такий неспокійний час. Допомагає читання. Я полюбила аудіокниги. Так добре, коли ти самовдосконалюєшся завдяки літературі, а в цей час вдосконалюєш і своє житло також. На моїй кухні – ідеальний порядок. Вдома це мій своєрідний офіс, я слухаю аудіокниги, в цей час прибираю… Люблю естетику – не просто красиві штори, а саме такі, які подобаються мені. В кухні має бути багато букетів квітів. До речі, дуже люблю купити сама собі квіти, а не чекати, коли їх подарують. Я себе люблю, то можу дозволити собі такі приємності. А якщо сезон не для квітів, я знайду і принесу якісь красиві гілки.
Якби не ніч, що насувалася поволі, остуджуючи нашу каву та лоскочучи холодом спини, можна було розмовляти і далі, настільки гармонійно Марічка переходила з теми на тему. Але – час, наші діти, що очікували своїх матусь… Марічка підвезла машиною мене додому, розповідаючи дорогою про цікаві силові випробування на змаганнях по фітнесу у Києві… А коли я підсумувала на прощання, що ж конкретно вона може порадити тим, хто хоче все встигати у цьому житті, відповіла з усмішкою: «Постійно запитувати себе: «Хто я?».
Постійно запитувати себе: «Хто я?»


Ірина ГИРИЛО
Ctrl
Enter
Помітили помИлку
Виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter
Коментувати (0)
Інформація
Відвідувачі, що знаходяться в групі Гости, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.