НАШ НОВІТНІЙ ГЕРОЙ ІГОР КОБИЛКО

Ігор Ярославович Кобилко народився 15 липня 1984 р. у родині, яка любила і любить українську мову, українську пісню, українські звичаї та обряди.
Скрипка і пісня повсякчас звучали на всіх наших святах.
Змалку від прадіда й прабабусі увібрав любов до України.
Ріс, набирався сил. Пішов у 1-й клас Золочівської середньої школи ім. Маркіяна Шашкевича, яку закінчив у 2002 р. Восени, цього ж року, призваний на службу в реактивний дивізіон, де зарекомендував себе як сумлінний, стриманий, турботливий, допитливий, винахідливий, комунікабельний та чуйний товариш. Закінчив службу навесні 2004 року. Повернувшись до рідної домівки, розпочав свій робочий шлях. Водночас вступив до університету сільського господарства. Після здобуття освіти продовжував працю в Україні та закордоном. Після перших вибухів на рідній землі, залишає роботу в Польщі, тому що не міг стояти осторонь… «Мамо, у нас вдома три мужчини, а мужика немає …» сказав і пішов добровольцем, не чекаючи повістки. Завмерло і защеміло материнське серце, але благословила. Висповідався, запричастився і поїхав.
На фронті попав у «гарячі» місця, де від снарядів горіла земля під ногами. Обстріли розпочались опівночі 4 травня і тривали до полудня 5 травня. Йшли страшні бої поблизу населеного пункту Серебрянки у Бахмутському районі на Донеччині. Зранку 5 травня внаслідок попадання артилерійського снаряду був тяжкопоранений головний сержант стрілецького взводу стрілецької роти Кобилко Ігор. Лікарі боролись за його життя, але рана була надто серйозна…
Герою Ігорю було 37 років.

Отець Василь Саган