Подарунок Святого Миколая

Високо у небі жило собі Ангелятко. Воно було ще маленьким, і дорослі Ангели не давали йому поважних доручень. Ангелятко знало: якщо воно робитиме добро, то йому буде дозволено стати Ангеликом-хоронителем якоїсь дитини.
От настав грудень, і всі старші Ангели допомагали Святому Миколаю готуватися до мандрівки на землю: майстрували іграшки, випікали різні смаколики, а потім пакували подарунки. Маленьке Ангелятко допомагало їм.
Настав морозний вечір. Засурмили золоті сурми, − і з Райських воріт вийшов Святий Миколай. Біля великих саней, завантажених доверху подарунками, він побачив Ангелятка:
− Хочеш зі мною на землю, Ангелятку?
− Хочу... Дуже хочу! − прошепотіло Ангелятко.
− То поїхали!
Цілу ніч Ангелятко допомагало розносити подарунки. А під ранок зазирнуло у вікно хатинки, де жив хлопчик Івасик. Ані його листа, ані малюнка не було в Небесній канцелярії, тому й подарунка для нього теж не було.
Ангелятко знало, що мама хлопчика вже давно лежить у лікарні, а тато приходить з роботи пізно, коли Івасик вже спить. Ангелятко підлетіло до хлопчика і намалювало йому гарний сон, де пахли квіти, співали пташки й лагідно всміхалася мама.
−  Коли ти навчилося малювати такі гарні сни? − запитав Ангелятка святий Миколай.
− Мабуть, щойно, − відповіло Ангелятко й зашарілося.
− Що ж, − мовив святий Миколай, − нехай хлопчик лишається під твоєю опікою. Думаю, ти зробило вже достатньо добрих справ, аби стати Ангелом-хоронителем. Нехай це буде для тебе моїм подарунком!
− Це моя найбільша мрія! −Ангелятко не тямило себе від щастя.
Ангелятко схилилося над Івасиковим ліжечком, погладило хлопчика по голівці й поправило ковдру. І раптом на підлогу впав папірець, на якому було написано: «Хочу, аби мені приснилася мама...»
Так у ніч напередодні Дня Святого Миколая здійснилося аж дві заповітні мрії − хлопчика Івасика і Ангелятка.