До 155-ї річниці перепоховання Тараса ШЕВЧЕНКА

 

1861 року на пароплаві «Кременчук» останки Кобзаря перевезено з Києва до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі. Брати Тараса Шевченка хотіли поховати його біля стін Успенського собору, але Григорій Честахівський, який супроводжував прах великого поета зумів відстояти виконання останньої волі Тараса. 10 (22 травня), після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору. «Винесли гроб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд хрещений, і повезли діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому», — згадував Григорій Честахівський.

У Золочеві, 23 травня, біля пам'ятника Тарасу Шевченку відбулася громадська панахида, приурочена 155-й річниці перепоховання генія українського народу Тараса Шевченка. На захід завітали керівництво міста і району, громадські активісти та учні шкіл.

– Сьогодні ми всі зібрались тут для того, щоби ще раз пригадати цю постать Кобзаря, –звернувся до присутніх отець Юрій Галабуда. – Напевне більшість учнів про нашого Кобзаря, про нашого генія знають багато. Але кожного разу ми маємо задумуватись, що ця особа для мене дала. А дала вона те, що ми можемо говорити про нашу ідентичність, можемо вільно говорити українською мовою. Переглядаючи телебачення, зокрема сюжет про окуповані міста України, один із жителів цього міста сказав фразу, яка мене застановила: «Возле памятника ихнего Шевченко…».  Так, він є наш. І він нікуди від нас не дінеться. І ми від нього нікуди не дінемось. Бо сьогодні його зусиллями, його постаттю ми маємо те, що маємо. Ми не маємо права дозволити, щоб хтось ненавидів нашу культуру, нашу мову, історію. Ми не можемо його заставити полюбити… В цьому потрібно народитись, кохатись, плекатись, в тому зростати. Але ми не можемо дозволити. Щоб хтось паплюжив її. Тому кожна така подія заставляє задуматись як багато важить для нас постать Тараса Шевченка. Маємо тут гарну площу впорядковану…Часом проїжджаючи автомобілем чи проходячи повз, бачу як багато дітей тут бігає, як тут зустрічається молодь, дорослі… Завжди приходячи сюди пам‘ятаймо, що ця особа для нас дала. І напевне його приклад має бути світочем того як ми маємо чинити у цьому житті, як маємо палко любити Україну, її культуру, її мову… З якими силами ми маємо її захищати. Пам‘ятаймо завжди про нашого Тараса, який страждав для того, щоб ми жили в «сім‘ї вольній новій», щоб ми його пам‘ятали. Пам‘ятали його працю, його подих. Не лише раз рік, коли приходимо сюди, але пам‘ятали кожну мить життя в своїй любові, своїй праці.

До підніжжя пам‘ятника Кобзарю поклали квіти та запалили лампадки. Завершились поминальні заходи літературно-музичною композицією.

Фото автора