Щоб запобігти наслідкам «Невидимих поранень»

nus.in.ua, 25 лютого 2015, 10:50
0
240
Роздрукувати
Щоб запобігти наслідкам «Невидимих поранень»

Тисячі військовослужбовців, резервістів, працівників органів внутрішніх справ нині беруть активну участь в антитерористичній операції на теренах Донбасу. На тлі небезпек, що виникають під час бойових дій, головні побоювання викликає, насамперед, можливість загинути або дістати поранення чи контузію. Проте, як свідчить статистика, значно вищою є загроза потрапити до числа потерпілих від «невидимих поранень» – психічних розладів у результаті дії на психіку воїнів так званих бойових стрес-факторів… Про те, чим вони загрожують захисникам України, і як їм протидіяти, ми запросили розповісти старшого офіцера (психолога) відділення по роботі з особовим складом Навчального центру Національної гвардії України майора Василя Закреничного.

– Пане Василю, у чому власне полягають небезпеки явища, яке вже встигли охрестити «синдром АТО»?

– На жаль, із ознаками посттравматичних стресових розладів (ПТСР), що їх зазнають наші воїни під час бойових дій, вже зіткнулися чимало українських родин. Досить часто після довгоочікуваної зустрічі солдат, що повернувся із району АТО, думками залишається там, на Сході. Родичі та друзі не розуміють, що з ним відбувається – вони намагаються оточити воїна ласкою, домашнім затишком, коханням. Але він, «мов у танку»: нічого не чує, нікого не хоче бачити, закритий у своєму внутрішньому світі. Ще більше – потерпає від нічних жахіть, безсоння, або навіть марення, галюцинацій, спалахів агресії. Виникає відчуття, що солдат привіз війну із собою додому і «передова» тепер пролягає у його домівці...

Військовими психологами Національної гвардії України під час узагальнення результатів досліджень, які проводились у військових формуваннях колишнього СРСР та іноземних держав (США, Франції, Ізраїлю, Німеччини), з’ясовано: 98 % учасників бойових дій після повернення додому, потребують кваліфікованої допомоги психологів.

Посттравматичний стресовий розлад найчастіше виникає у бійців, які втрачали побратимів на полі бою; особисто бачили мертвих, поранених та травмованих; стріляли по живій силі ворога; перебували під обстрілом; тривалий час непокоїлись про рідних; потрапляли у полон, оточення; почувалися покинутими, зрадженими. Якщо не зважати на ознаки ПТСР, ці розлади можуть спричинити такі негативні наслідки, як загострення наявних хронічних хвороб, небажання жити (спостерігається у 30 % учасників бойових дій), виникнення залежності від алкоголю чи наркотиків, втрата родини та самотності, деменція (поступове відмирання мозку), серцевий напад, інфаркт (обіймають перше місце у переліку причин смертності серед ветеранів).

У звітах МВС все частіше фігурують факти правопорушень та подій (злочинів, травмувань, самогубств) за участю учасників АТО, постраждалих внаслідок дії бойових стрес-факторів, екстремальних умов – що відображається у посттравматичному стресовому розладі. Варто особливо наголосити, що йдеться не про суто відомчу проблему певної силової структури, а про проблему загальнодержавного рівня, для вирішення якої необхідні зусилля родичів, сусідів, друзів, колег учасників бойових дій, волонтерів тощо.

– За якими ознаками можна помітити виникнення у бійця посттравматичного стресового розладу?

 – Ознаками ПТСР є:

– загострена пильність без причин (наприклад, коли людина гостро, аж до нападів паніки та тремтіння, реагує на такі різки звуки як грім, визг автомобільних гальм, грюкання зачинених дверей, хлопки піротехніки – починає напружено роздивлятися навколо, з’ясовуючи, чи немає поруч небезпеки);

– вибухова реакція (звук корка, що вилетів із пляшки шампанського, змушує людину миттєво шукати схованку, а почувши крики за спиною, відразу стає в бойову позицію);

– агресивність (будь-які, навіть незначні, проблеми та питання людина прагне «вирішувати», зриваючи голос на оточуючих, або із застосуванням грубої сили);

– напади люті (найчастіше після вживання алкоголю, до якого «тягне, як ніколи...»);

– емоції «на нулі» (не вдається виявляти почуття та підтримувати контакт із людьми: дружити, співпереживати, любити, радіти...);

– погіршення пам’яті, труднощі із зосередженням (наприклад, людина не може згадати ім’я сусіда, рідної людини, знайомого);

– депресія (людина скаржиться, що «все втратило сенс, усе марно, сили вичерпалися, життя – суцільна чорна смуга, все дістало...»);

– відчуття провини (емоційні переживання з приводу: «Чому я живий, а ті класні хлопці – загинули?»);

– думки про самогубство (поширений, а тому – найстрашніший симптом);

– тривожність, яка може проявлятися у реальних болях (ломоті в спині, спазмах у шлунку, головному болі), а також у постійному відчутті страху та невпевненості;

– безсоння, нічні страхи, «рваний» сон (людина не може розслабитися, боїться ночі, сновидінь – бо уві сні приходить те, що хочеться якнайскоріше забути – тому регулярно недосипає, а нерви «потріпані на дрантя»);

– «документальні» сни (коли людині здається, що їй неначе показують відео з місця подій) та сни «за мотивами» (у яких відображається те, що довелося пережити: це може бути обличчя вбитого товариша або переляк, який боєць відчув колись). Внаслідок цього людина прокидається розбитою, спітнілою, із задерев’янілими м’язами;

– нав’язливі спогади (коли перед очима несподівано постають страшні сцени: загибель побратимів, вибухи, відчай, кров…), що приходять раптово, наяву чи уві сні. Викликати їх може все що завгодно: певні видовища, запах, звук. Ці спогади можуть досягати рівня надзвичайно яскравих галюцинацій, здатних затьмарювати реальність, посуваючи її на другий план.

Важливо зазначити: якщо щось із переліченого вище відбувається з учасником бойових дій – це, як не дивно, гарна ознака: його психіка намагається захиститися від жахіть, які йому довелося пережити. Це нормальна реакція психіки людини на ненормальні обставини. Але їй, звісно, потрібна допомога – і надавати її мають фахівці...

– Що ви можете порекомендувати бійцям, які повертаються із району АТО, а також їхнім рідним та близьким ?

– Насамперед, мушу зауважити, що посттравматичний стресовий розлад неможливо вилікувати: турботою та родинним затишком (це добре, але допомагає лише при легких формах синдрому); відпусткою, риболовлею; м’ятним чаєм; масажем чи примовляннями ворожок; часом; алкоголем (спроби «напитися, щоб відпустило» лише погіршують стан). Як наслідки звичайних екстремальних умов, втрат, пошкоджень так і наслідки війни час не лікує. Це хвороба, яка не зникає після закінчення бойових дій, а інколи нагадує про себе і через декілька років.

Приємного у ПТСР мало, але він виліковний. Наголошую: людині із такими розладами не просто «сумно» чи «кепсько» – це особливий стан психіки, і дати раду з ним можуть лише фахівці.

Членам родин військовослужбовців протягом першого ж тижня після їх прибуття додому із зони АТО хочу порадити, насамперед, не бути нав’язливими у своїй допомозі та у розмовах. Без жалості та надмірної опіки (вони ж чоловіки – їх не потрібно жаліти), робити все у свій час, поступово. Дайте солдату можливість відпочивати (не менше, проте й не більше 8 годин на добу) і добре поїсти, збагативши раціон вітамінами. При цьому категорично не рекомендується алкоголь – це наркотик, вживання якого веде лише до звикання та неконтрольованості дій! (З цієї ж причини варто обмежити контакт воїна з неблагополучними знайомими, охочими до хмільного застілля).

Дайте воїну можливість висловитись. Вислухайте його. Якщо ж він не йде із вами на контакт, то долучіть до розмови того, кому він найбільше довіряє. За можливості, ненав’язливо організуйте зустріч із священнослужителем для сповіді.

Варто  залучити бійця до занять спортом або господарської роботи із значними фізичними навантаженнями (хай навіть це праця буде «із пустого – у порожнє»), щоб у нього кожен день був «розписаний по хвилинах». Після фізичних навантажень буде корисно відвідати лазню, сауну, прийняти ванну або гарячий душ.

Утім, головна порада – звернутися до фахівців, які мають досвід надання допомоги постраждалим від ПТСР. Підкреслюю, що звертатись необхідно саме родичам. І чим раніше – тим краще. Оскільки бійці найчастіше не спроможні відразу усвідомити зміни у власній поведінці та їхні небезпечні наслідки.

У нашому місті Золочеві працюють фахівці, психологи та психотерапевти, які БЕЗКОШТОВНО, на підставах АНОНІМНОСТІ надають кваліфіковану психологічну допомогу (як за телефоном, так і у форматі індивідуального та групового консультування) учасникам АТО та їхнім родинам, волонтерам, сім’ям загиблих бійців, вимушеним переселенцям.  

Отже, на ваші дзвінки чекають: 067-9325783, 068-9770622.

 Користуючись нагодою, від імені психологів НГУ висловлюємо слова вдячності колегам-психологам, які беруть участь у роботі, що має велике значення не лише для здоров’я конкретних осіб, а й для безпеки всього нашого суспільства.

Щоб запобігти наслідкам «Невидимих поранень»

 


Записав офіцер зв’язків з громадськістю та ЗМІ

майор Роман Сидорович

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Читайте також

0 Коментарів
Увійдіть, щоб залишити коментар.

Залишаючи коментар, будь ласка, пам'ятайте, що зміст і тон Вашого повідомлення можуть зачіпати почуття реальних людей, що безпосередньо чи опосередковано мають відношення до даної новини. Виявляйте також повагу та толерантність до своїх співрозмовників навіть у тому випадку, якщо Ви не поділяєте їхню думку. Ваша поведінка за умов свободи висловлювань та анонімності, наданих інтернетом, змінює не тільки віртуальний, але й реальний світ.

Користувачі, які порушують ці правила грубо або систематично, будуть заблоковані.

Ваше Ім'я:
Ваш E-Mail:
Введіть код:

ПОПУЛЯРНІ

Читані Коментовані Соціальні

Ми в соцмережах

ОПИТУВАННЯ

Чи готові ви платити більше податків заради порятунку України від кризи?
так, готовий затягнути пасок
ні, тільки не за мій рахунок

 
Реклама